Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Основний міф «Ріґведи» безліч разів і в різних варіаціях повторюється і в самій «Ріґведі», і в пізніших пам’ятках, насамперед епічних поемах «Махабгараті» й «Рамаяні». Так що існувала певна «прамодель»: бог розбиває чи долає перепону, яка заважає нормальному функціонуванню елеменітв усесвіту, й здобуває необхідні блага. Ця прамодель реалізувалася чи то через битву Індри з Врітрою, чи то Рами з Раваном («Рамаяна»), чи то пандавів з кауравами («Махабгарата»), чи того ж таки Індри з демонічним племенем паніїв, де Врітру замінює демон Вала, котрий у скелі або печері тримає викрадений божественних корів — уособлення багатства і достатку. Імена Вала та Врітра , як вважають дослідники, утворені від однієї дієслівної основи — вар/врі — «перегороджувати», «закривати» (СРС, 565, 616). Ця ідея збереглася в українському слові ворота , і недарма, очевидно, український фольклор називає Врітру Ворот або Воротар , досл. Перегороджувач, Загороджувач .

Панії у «Ріґведі» згадуються зо два десятки разів і зображаються як дуже багаті, але вкрай скупі на пожертву богам і брахманам істоти. Слід сказати, що подібна характеристика порівняно донедавна стосувалася ще одного етнічного масиву — так званих болоховців. На стикові історичних Галицької, Волинської та Київської земель колись існувало Болоховське князівство, до якого входила й Дулібська земля. Болоховська земля містить чимало «індійських» паралелей — особливо це стосується болоховських міст, що мають своїх двійників у Індії. Тож про болоховців подейкували, нібито вони вкрай скупі, хоч і дуже багаті, і ця їхня риса озхначалася словом дуліб . Так що маємо, по суті, однакові <158> характеристики ріґведійських паніїв та літописних дулібів-болоховців, хоча хронологічно обидва етноніми відділяє принаймні два тисячоліття.

Якщо вірити описам, то панії позбавлені віри й культу, тому ворожі аріям і їх не особливо шанують творці ведійських гімнів. Можливе пояснення тут може бути таке, що панії на якомусь етапі відірвалися від брахманської традиції і продовжували сповідувати первісну, асурську релігію, характерну для матріархату, сліди якого й досі виразні в українських звичаях та обрядах, особливо весільних. Тому для жерців-брахманів, які творили гімни «Ріґведи», вони стали «варварами», до яких брахманська традиція, між іншим, відносить і греків, і скіфів, і парфян, і навіть сіндів та сувірів, оскільки вони, первісно арійці-кшатрії, одійшли від їхніх приписів і вірувань. А скіфи, сінди-сувіри незаперечно засвідчені в давні часи на території України.

У зображенні паніїв міфологічні риси перемішуються з рисами якогось конкретного народу. Н.Гусєва вважає, що панії — цілком реальний народ, який із часом був міфологізований. А корови у міфі про паніїв — уособлення дощових хмар, вони ототожнюються з водами, і хто володіє цими хмарами-коровами-водами, у того багатство і добробут. Вони — найбільший скарб, і недарма задля нього Індра вирушає в далекі краї до річки Раса. А в зв’язку з водами слід зазначити, що санскрит знає слово пані — «вода», «ріка» (СРС, 389). Воно, судячи з усього, збереглося у назвах на означення Південного Бугу, а також Кубані, бо обидві ці ріки в давні часи називалися Гіпаніс . Де Гі - виявляє спорідненість із санскристьким го, гу — «бик», «самець» (пор. ще етруське та албанське ке — «бики»), а пані — «вода». Тобто Гіпаніс цілком може означати «Бик-вода», «Бик-ріка», зважаючи на рясну «бичачу» топонімію, гідронімію та етнонімію в цьому ареалі. Обидва компоненти добре збереглися у назві Кубань .

Що ж до Південного Бугу, то з ним пов’язаний ще один цікавий факт. На річці Синюха, притоці Південного Бугу, стояла загальноскіфська святиня Ексампай , яку згадує Геродот. Мовний аналіз дозволив з’ясувати, що й ця назва надається витлумаченню з санскриту, і що вона має таке саме значення, як і назва Гіпаніс , тобто Бик-вода» (санскр. укшан «бик» + пай «вода»; пор. санскр. пайо-да «давач води», пайо-раші «море» (досл. «вмістилище води»), пайо-ваха «хмара» (досл. «везуча, несуча воду») (СРС, 367).

Але є можливість витлумачити етнонім панії, виходячи з того, що в «Ріґведі» він пов’язується зі скарбами, багатством, а самі панії скупі на пожертву богам і брахманам. У цьому разі етнонім може сходити до санскритської дієслівної основи пан - «обмінювати», «продавати», «купувати», «торгувати» (СРС, 363). Іменник пані цієї основи озна<159>чає «скнара», «скупий жертвувач», «демон, що приховує багатства». Такі значення, очевидно, якраз і сходять до «Ріґведи» та її уявлень про паніїв і про їхнє суперництво з Індрою. Від основи пан - утворено термін панітар — «купець», «торговець». Ця суспільна верства належала до третього стану давньоіндійського суспільства, так званих вайш’їв, а до них іще входили землероби та ремісники. Термін вайш’я сходить до санскритського віша (хінді — віш ) — «плем’я», «люди», «всі», яке на слов’янському ґрунті збереглося як весь — «село». У «Ріґведі» слово віша зустрічається саме в значення «народ», «плем’я», «поселення», а утворене від нього вайш’я стало в цій пам’ятці, як і в усій санскритській літературі, назвою третього стану, який у широкому розумінні тлумачиться як «усі», «народ узагалі», «весь народ», а також «селяни» (пор. чеське весняк — «селянин»); покровителем цього стану вважався якраз Вішну. Цей компонент наявний у назві Вишгород , яка означає не «Високе / Вишнє місто» в географічному плані, а «Родове/Племінне місто», тобто воно «високе» в соціальному плані. Чим підтверджується й те, що перші міста (у справжньому розумінні) постали саме з племінних центрів. Вишгород має в Україні свого семантичного двійника — Родень біля сучасного Канева, літописне місто в гирлі Росі, назва якої так перегукується з ріґведійською Расою у міфі про паніїв та Індру. Втім, Родень може означати і «Місто рода», на честь слов’янського божества, тотожного ведійському Рудрі, проте і термін «рід» і назва божества «Род» сходять до одного кореня.