Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Як бачимо, для запорозьких козаків це не тільки рідкісне ім’я, а й рідкісне прізвище: на 16 полків «Реєстру» їх засвідчено лише два — одне ім’я і одне прізвище, прізвище — в Ніжинському, а ім’я — в Канівському полку. Цікаве оточення, в якому перебуває ім’я Панікар . Його супроводжує досить незвичне й малопрозоре для українця прізвище Шемитенко . Перед ними трохи попереду в реєстровому списку стоїть Грицько Шемитенко , а після нього — Дмитро Шемет . Попри деяку фонетичну відмінність ( Шемитенко й Шеметенко ), вони, певно, одного походження, а основою для них послужи<154>ли форми Шемит/Шемет . Причому форма Шеметенко видається правильнішою, бо апробується прізвищем Шемет . Можливо, Панікар Шемитенко й Грицько Шеметенко — брати, а Дмитро Шемет — їхній батько. Не виключено також, що це якісь інші родичі — в усякому разі, перебування всіх трьох носіїв прізвищ на Шемит- / Шемет- не тільки в одному полку, але і в одній сотні навряд чи випадкове.

Наявність на Київщині населеного пункту Панікарча й відсутність подібних назв в інших місцях дозволяє зробити обережне припущення: саме тут своєрідний осередок, від якого розходяться до Канівщини, Чернігівщини, Полтавщини й Сумщини давніші й сучасні прізвища Панікар . Хоча цікаво простежити, звідки саме походять давні й сучасні носії цього прізвища — не виключено, що дехто якраз і походить звідси. Принаймні прізвище Панікарський цілком може означати вихідця з Панікарчі. Тоді як ім’я та прізвище Панікар навряд чи може походити від назви Панікарча . Скоріш за все, саме від імені або прізвища Панікар утворена назва Панікарча .

Побутування прізвища Панікар в українців та індійців дозволяє припустити виняткову давність його, що може сходити до часів, коли в Україні жили індоарійські племена, тобто до ІІ-І тис. до н.е. Що дає повне право для дослідження його залучати індійський матеріал, мовний та історичний, оскільки переконливо витлумачити його з української та слов’янських мов поки що не вдається. Істотне, на нашу думку, й те, що біля Панікарчі виявлено залишки поселення трипільської культури, а в ній дослідники знаходять чимало спільного з культурою стародавніх індійців, особливо з хараппською культурою, інакше — цивілізацією долини Інду. В усякому разі, коли в квітні 1997 року співробітники Археологічної служби Індії, тієї самої, першим директором якої був Джон Маршалл — відкривач Індської цивілізації, переглянули деякі опубліковані в періодиці матеріали з трипільської культури, то відразу й без будь-який коментарів з українського боку заявили, що це пам’ятки хараппського типу. Що й собі якоюсь мірою підтверджує необхідність залучення індійського матеріалу для з’ясування походження і значення прізвища Панікар , причому матеріалу найдавнішого, ще часів «Ріґведи».

Що ж може означати прізвище Панікар у індійців? У них це двокомпонентне прізвище, складається з пані+кар , де — кар суфікс діяча, семантично тотожний українським суфіксам —ій, — ач/-яч, — тель, — роб тощо. Утворений цей санскритський суфікс від дієслівної основи кар-/крі- «робити», «чинити», «творити» (СРС, 150). Прізвища з цим суфіксом неабияк поширені в індійців. Скажімо, прізвище Дінкар дослівно означає «Робитель дня», «Днетворець», а переносно — Сонце . <155> Так само прізвище Нішакар дослівно означає «Робитель ночі», «Ночетворець», а переносно — Місяць .

Прізвища з цим суфіксом поширені в усій Індії, та особливо — в північно-західному її регіоні: Амбедкар, Вареркар, Дандекар, Прабгакар, Тендулькар тощо. А Північно-Західна Індія виявляє давні топонімічні й гідронімні паралелі з Північним Причорномор’ям, отже, і з Україною. Та й топонімія і гідронімія довкола Панікарчі має часто-густо виразне індоарійське забарвлення: Шандра — річка й село в Миронівському районі Київської області (інд. Чандра — «місяць»), Тараща (інд. Тара, Тарака — «Зірка»), Родень (інд. Рудрапур — «місто Рудри», а ведійський Рудра тотожний слов’янському Родові), Вишгород (інд. Вішапур — «місто Роду/племені», «Родове/Племінне місто»), Вишнопіль (інд. Вішнупур — «місто Вішну»), Трипілля (інд. Тріпура — «Тримісто», міфічне місто асурів у «Ріґведі» й штат у сучасній Індії), Халеп’я (інд. Хараппа, Халіюппа — село, що, як і Трипілля, дало свою назву не менш знаменитій, аніж трипільська, хараппській культурі) тощо. В усіх цих назвах — відлуння ще ведійських часів. Тож цілком природно буде вдатися до «Ріґведи»: чи немає в ній якихось реалій або фактів, які б могли пролити світло на компонент пані в індійському та українському прізвищі Панікар.