Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

У Білоцерківському полку засвідчено ще одне показове прізвище — Рохманенко : його має козак Білоцерківської сотні Харко Рохманенко (170). У цьому козацькому прізвищі відбито найвищу соціальну верству давньоіндійського суспільства — жерців-брахманів, пам'ять про яких широко збереглася в українському фольклорі, фразеологізмах, назвах (Рахмани, Рахманів, Рохманів, Рахманівка), прізвищах (Рахманин, Рахманюк, Рахманець, Рахманний, Рахманенко) та святах (Рахманський Великдень). Так само козацькі прізвища відбили й четверту верству давньоіндійського суспільства — шудрів , про що свідчать прізвища Шудренко в козака Кальницького полку (271), Шудриченко — у козаків Полтавського й Кропивнянського полків (368, 427), а також прізвища Шудря, Шудра, Шудрак, Шудрик у сучасних українців.<175>

Ім'я козака Рохманенка — Харко — цікаве в тому плані, що в індійській міфології ім'я Харі має Вішну, а ім'я Хара — Шіва, а слідів поклоніння цим обом божествам в Україні багато. Тож ім'я, пов'язане з Вішну чи Шівою, напрочуд пасує носієві «жрецького» прізвища.

Прізвище Мазепа засвідчене в 6 з 16 полків «Реєстру», включаючи Білоцерківський: Кальницькому, Миргородському, Полтавському, Черкаському й Уманському. І скрізь воно виступає в оточенні українських прізвищ з індоарійським забарвленням.

У Кальницькому полку, де служив козак Мазепа, це прізвища Гупал, Гупало, Мандзуленко, Рой, Роєнко, Рудрименко, Царенко, Шудренко.

У Миргородському полку, де теж просто козак Мазепа, це Кудик, Кудинович, Гупаленко.

У Полтавському, де козак Василь Мазепа, це Балвір, Гупаленко, Цар, Царенко, Чамаренко, Шудриченко.

У Черкаському, де служили козаки Васько Мазепа й Сергій Мазепенко, це Балбир, Гупаленко, Динда, Динденко, Кришненко (2), Кудин (ім'я і прізвище), Лопашенко, Царик, Царенко, Шамшур, Шіваненко (2).

В Уманському полку, де козаком Максим Мазепа, — Баглай, Гупалов, Манджеленко, Онупко.

Отже, українське прізвище Мазепа має свого індійського двійника — Махіпа . Прізвище Мазепа — воїнське, аристократичне; як і ім'я його найближчого індійського родича, воно сходить до сивої давнини й означає «захисник землі/країни», тобто «правитель», «володар», «князь», «цар», «гетьман». І в такому разі маємо виняткову відповідність носія прізвища Мазепа його високому статусу українського гетьмана і внутрішньому змістові, спрадавна закладеному в прізвищі — захищати, охороняти, берегти свою землю, свою країну, свій народ. <176>

Написати цю статтю мене надихнуло знайомство з молодим індійським дипломатом на ім'я Гопал , але з суто українським прізвищем — Баглай /у візитці Gopal Baglay/. Донедавна третій секретар посольства Індії в Україні, а нині — другий секретар посольства Індії в Росії, він виявився ще й моїм «земляком». Бо народився в найлюднішому штаті Індії — Уттар Прадеш, за населенням утричі більшим за Україну, а навчався в Лакнауському університеті, столичному навчальному закладі цього штату, де років зо тридцять тому, коли ще Гопала не було на світі, навчався десять місяців і я, тоді п'ятикурсник індійського відділення факультету східних мов при Ташкентському університеті.

Енергійний і приязний, напрочуд простий у спілкуванні, завжди готовий допомогти він, до всього, виявив неабияку вдатність до мов — через якихось півроку після приїзду до Києва Гопал уже вільно читав, писав і розмовляв українською, чим викликав незмінний захват і зрозумілу повагу кожного, хто з ним спілкувався — як українців, так і індійців. Не раз його затишна квартира в київському «Царському селі» на Старонаводницькій ставала місцем задушевних, завжди очікуваних і незабутніх зустрічей, де гостинні господарі — Гопал та його чарівна дружина Біна — частували гостей екзотичними індійськими ласощами й стравами. І де лунали індійські й українські пісні, а надто — «Несе Галя воду», яка особливо припала до душі молодому подружжю і яку виконували українською та хінді мовами голосисті студентки групи хінді відділення Сходознавства з університету імені Тараса Шевченка.

Молодий дипломат жваво цікавився і моїми розвідками про давні й сучасні зв'язки українського та індійського народів, відчутно допоміг мені з деякою довідковою літературою, особливо санскритськими та хінді словниками. Я і собі, бачачи його непідробний інтерес до нашої країни, час від часу постачав його книжками з української міфології, етнографії, фольклору й історії; серед них була й «Історія <177> Слобідської України» Дмитра Багалія, у прізвищі автора якої Гопал Баглай убачав спорідненість і зі своїм прізвищем.