Володимир Василенко: Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання»

Отже, чільну роль в реалізації проекту «Русский мир» покликане відігравати Міністерство закордонних справ РФ, яке традиційно діє в тандемі з російським спецслужбами. Саме цей тандем залучає до розбудови «русского мира» фінансовані і контрольовані російською владою громадські організації, такі як Російська рада з міжнародних справ, Фонд підтримки публічної дипломатії ім. Горчакова, Міжнародна рада російських співвітчизників, Фонд національної та міжнародної безпеки, тощо.

Особливий статус має очолюваний відомим українофобом К. Затуліним Інститут країн СНД (офіційна назва — Інститут діаспори та інтеграції). Ця організація діє як структура служби зовнішньої розвідки Росії і серед іншого відповідає за контроль мовної ситуації в «країнах ближнього зарубіжжя» та аналітичну роботу у питаннях просування російської мови та культури закордоном.

Активну роль у здійсненні проекту «Русский мир» відіграють Російська православна церква, яка з часів Петра І була одержавлена і завжди використовувалась як інструмент розбудови імперії. Від радянських часів і дотепер багато її ієрархів та служителів є агентами російських спецслужб.

Створений в РФ механізм підтримки і використання «русскоязычных соотечественников» для розбудови «русского мира» нагадує механізм, який після першої світової війни було сформовано в Німеччині для збереження «єдиної німецької спільноти. (Її складниками вважались німці фатерлянду та представники німецьких меншин — «фольксдойче» поза його межами). Цей механізм утворювали різні урядові благодійні фонди, такі як «Німецьке благодійне товариство», «Асоціація для німців за кордоном», «Фонд Адольфа Гітлера» та ін. Кошти фондів використовувались для підтримки німецьких культурно-освітніх установ закордоном та залучення до них місцевого населення з метою його германізації, а також для фінансування мережі пронімецьких націоналістичних і реваншистських організацій, які влаштовували протести проти «тяжкого становища німців» і вимагали возз’єднання з фатерляндом. Координація німецької «культурної пропаганди» та культурної експансії покладались на МЗС Німеччини, яке виконувало настанови фюрера і нацистського керівництва. Поряд із відомством закордонних справ існував Німецький інститут закордоння (Deutsche Ausland-Institut). Інститут співпрацював з німецькими розвідслужбами та готував інформаційно-аналітичні звіти, які використовувались нацистською владою для організації німецької «п’ятої колони» в сусідніх державах. /Див. Л.де Ионг. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне. М. изд-во «Иностранная литература», 1956; І.В. Діяк П’ята колона в Україні: загроза державності. К. 2006).

Сучасна російська політика, спрямована на розбудову посилення позицій російської мови, має на меті формування поза межами Росії єдиного російськомовного простору. Вона здійснюється із використанням концепції так званої «м’якої сили», яку її творець американський політолог Джозеф Най визначає як «спроможність досягти бажаного на основі добровільної участі союзників, а не за допомогою примусу або подачок».

Концепція «м’якої сили», яка передбачає застосування прихованих маніпулятивних політтехнологій, була сприйнята і модифікована російськими спецслужбами і, врешті решт, стала офіційною доктриною російської влади. Показовим в цьому плані є конфіденційний лист, в якому йшлося про застосування «м’яких» технологій для «зміни на краще ситуації на Україні». Автором листа був Л. Шершньов, генерал військової розвідки Росії у відставці, президент Фонду національної та міжнародної безпеки, до наглядової ради котрого входять Л. Шебаршин, генерал-лейтенант, колишній начальник Першого головного управління (розвідка) КДБ СРСР та Є. Примаков, колишній керівник служби зовнішньої розвідки Російської Федерації. Лист, який став надбанням громадськості у квітні 2009 р., був адресований голові Комітету у справах СНД та зв’язках з співвітчизниками Держдуми РФ і завершувався такою промовистою пропозицією: «Я міг би взяти на себе, залишаючись в тіні, загальне керівництво цією роботою або увійти до якоїсь структури, котру могли б створити для досягнення наших цілей на виборах в Україні» /Ивица Гжевска. «Перезагрузка» украинско-российских отношений http://www.rb.ru/article/novaya-strategiya-kremlya-otnositelno-predstoyashhih-vyborov-v-ukraine/5772967.html/.

У програмній статті «Россия в меняющемся мире», присвяченій російській зовнішній політиці і опублікованій на початку 2012 р., В. Путін визначив «м’яку силу» як «комплекс інструментів і методів досягнення зовнішньополітичних цілей без застосування зброї, а за рахунок інформаційних та інших важелів впливу». Пославшись на світову практику, він зазначив, що в Росії також є подібні інструменти, зокрема, такі як фонд «Русский мир» та Россотрудничество, а підсумовуючи виокремив сферу та мету їх використання таким чином: «Російськомовний простір — це практично всі країни колишнього СРСР і значна частина Східної Європи… Ми повинні в кілька разів посилити освітню і культурну присутність у світі — і на порядок збільшити її в країнах, де частина населення розмовляє російською або розуміє її» / «Российская газета», 27.02.2012 р./