Андрей Паламар - That's all

Так, це було дойобування, я це так і називав, іншого слова не знайти… Коли ти мені довго не відповідала на прохання про дату народження я написав, ну ладно, забили, але якщо буде потрібна допомога, то звертайся… Про яку допомогу йшла річ, я не знав, але чомусь був впевнений, що зміг би тобі допомогти, мабуть, як друг чи як той, що може все вислухати, я був готовий для тебе на майже_все, але в душі надіявся, що ти не попросиш мене убитися апстєнку… У відповідь мені знову мовчанка, ненавиджу мовчанку, ненавиджу, коли мене ігнорують… так я тобі й написав: «навіщо так ігнорувати? ну ти й бука О_о»… і знову ж надіявся, що ти завитаєш, що таке те дивне «бука», а я напишу, що це миленька злюка… Але ти мене все-одно ігнорувала… Незважаючи ні на що… І після цього я зрозумів, що я від тебе хотів насправді, це була не любов, бо я знав, що моєї мені вистачить, а тобі — зовсім не потрібна, це був не секс і не партнер в сексуальній магії, хоч від цього я б точно не відмовився, це була не дружба, бо її мені б не вистачило, я знав, що мені від тебе була потрібна увага, щоб ти знала, що я існую, що ходить по світу такий нікчемний мазафакер…

Сьогодні (не те сьогодні, що на початку, а те сьогодні, що сьогодні, бо те сьогодні було дуже давно) тебе знову побачив, після зібрання баптистів (там нам міліціонери розповідали, що не можна пити, курити й займатися сексом і що якийсь хлопець з нашого гуртожитку срав у підземному переході… кавай), ти стояла коло вікна і на когось чекала, я вдавав ніби тебе не помітив, а ти вдавала, що не помітила мене, а якщо й помітила, до не упізнала, між нами було всього п’ять метрів, але ти все-одно була далеко, я для тебе був ніким… Тоді до тебе підійшов якийсь хлопець, який був зовсім не такий, як я, він був мені абсолютною протилежністю, обняв тебе за талію і ви пішли кудись, я лише проводив тебе очима і зрозумів… зрозумів, що означав той «Диявол» у ранішньому розкладі на день у місці, що мало показати стан любові на цей день, він означав, що я намірено повісив на себе ланцюг-повідок з твоєї руки і що все те, що я задумав лише мрії, яким не суджено здійснитися і що я мушу зняти з себе повідок, але… Богине… Я не зможу зняти цей ошийник, поки не знайду інший, можливо красивіший, можливо легший, можливо простіший, можливо сумніший, можливо яскравіший, можливо відоміший, лише точно не голубий… Я мусив мати на своїй шиї чийсь поводок, хтось мусив бути на мені, бути зверху… Думаю, ти любиш бути зверху, домінувати…

Я уже зовсім розгубився… і завжди зважую свій кожен крок відносно тебе, який я згодом не роблю, розкладом Таро, немов терезами — героїн і ромашки, я повністю розгубився і тепер нічого від тебе не хочу, навіть тої самої уваги, навпаки, хотілося б, щоб ти забула, що я тобі писав, щоб я не викликав у тебе жодних спогадів, навіть тої короткою розмови в контакті, а інші, спогади… вони лишаться лише для мене, ти ж не пам’ятаєш жодного із них, а я — всі… Не віриш? Після того, як я тебе побачив коло деканату, на наступний день ми зустрілися на виході з корпусу, потім раз на сходах у 5 корпусі, потім знов коло деканату, потім у кабінеті зам декана, ми тоді дарували квіти офіційно і пляшку коньяку неофіційно, в пакеті, а потім у кабінеті 5.509, далі у гуртожитку (хоч до цього я там тебе не бачив), потім ще раз в гуртожитку, потім на 3 поверсі 5 корпусу, потім по дорозі від гуртожитку до університету, потім знов в 5.509, після того зустріч з тобою (?) коло гуртожитку і востаннє — після зібрання баптистів…

Завтра знову мабуть тебе побачу… і знову в 5.509. Збираюся піти у вишиванці, все-таки, те, що я не хочу твоєї уваги — повна брехня, якою я завжди себе кормлю, коли гречка закінчується. Побрию сьогодні лисину і піду у вишиванці, файний парубок на весь факультет аерокосмічних (оце «аерокосмічних» — ні в пізду, ні в красну армію) систем управління, чи не так?

Я ще не казав тобі, що ти занадто красива для факультету аерокосмічних (!) систем управління? Чи казав?

Пам’ятаю, ти мені снилася лише двічі і то… в одну і ту ж ніч, хоч і сюжети були не зв’язані. Перший сон: ми сиділи перед комп’ютером і ти дуже хотіла спати, що аж заснула у мене на плечі, а на дотик ти була як лисина, себто дуже гаряча і тверда, водночас ніжна і жорстка, мені було дуже приємно. А в другому сні мої однокімнатними привезли мене в пустиню і закрили в якомусь бараку, де була і не розуміла де ти і що відбувається і я сказав, що хочу з тобою поговорити, і ти зникла, а я пішов кудись і почався брєд, типу інопланетяни запустили в море, по якому я чомусь ходив, велику тварину, яка нас мала з’їсти… Спасай кітов!