Андрей Паламар - That's all

До тебе підійшла якась дівчина, ви почали говорити, а потім ти укінці глянула на мене сумним і винуватим поглядом й пішла із нею по коридору, а я… я не наважився піти за тобою, бо я досі вагався і думав, хто з нас жертва? і чого хочеш ти? і чий наступний хід? і чи ти новий доказ моєї нікчемності?

ти зникла… я опустився і сів навприсядки… склав на грудях руки і заховав у них своє обличчя, накрившись волоссям… всі наступні дні я запитував себе, чого ж ти від мене все-таки хотіла? якщо, звісно, щось узагалі хотіла, адже цього узагалі могло не бути, адже все було так гарно, приємно, радісно, ти була такою красивою, такою мені близькою, що скоро мені почало здаватися, ніби я тебе давно знаю, а в душі я боявся, що це моя вигадка, ти — вигадка, але знаєш… так, знаєш? я сьогодні знову тебе побачив, буквально краєм ока, упізнав твої окуляри і твою яскраву неофіційну куртку… ти мене не побачила… чи не хотіла побачити? я тебе хотів… і зараз хочу… як же я тебе хочу…

розповів про тебе своєму другу:

вчора_біля_деканату_таку_гарну_дівчину_бачив-і?_як_завжди? — ага-знову_ступив? — а_що_я_мав_зробити?_вона_просто_ходила_туди-сюди_і_все-треба_було_сказати: «Хулі тут лазиш?»

Згодом я тебе побачу в 5.509 на третій парі, піду до розкладу, знайду номер твоєї групи, який виявиться ФАСУ-304 (третій курс Т_Т), залізу в контакт, знайду групу «ФАСУ-304 — красавчики» чи «Щось типу того», знайду тебе, гляну на твою сторінку, закриту сторінку, пошукаю сайт, де можна дивитися закриті сторінки, не знайду його… а далі? ти й сама знаєш…

А в моєму телефоні тріпоче ще один доказ моєї нікчемності: «Вахахах. В тебе немає шансів. І де її знайшов????»

Ні… все-таки потрібно було сказати: «Хулі тут лазиш?»

Сьогодні я знову тебе побачив, цього разу твоє волосся було зав’язане на потилиці в хвіст, а погляд занепокоєний, ти мабуть спізнювалася на пару, ми ледве на зіткнулися на виході із корпусу, я тоді мріяв про червоний борщ, радів, що я уже на цілий день вільний і тоді на очі попала ти, я в ту мить ще й розгубився, але все-одно сфотографував вираз твого обличчя поглядом. Широко розплющені очі, щічки зарум’янені на морозі, рожеві губи… смакота… Ти, як завжди, не звернула на мене уваги і побігла далі, а мені лишилося лише сумно поплентатися додому, розуміючи, що насправді я тобі — ніхто, незважаючи на те, ким ти є для мене… Дивно так виходить, що ти полониш ледве не цілий день моїх думок, а насправді навіть не знаєш про моє існування, вірніше можливо й знаєш, бачила кілька раз, але точно не запам’ятала. Те, що сталося тоді, коло деканату стало для мене звичайним сном, а для тебе й узагалі нічим, воно втекло з твоєї голови у світ пройобаних речей й не лишило жодного сліду, принаймні його на тобі не було видно, хоч він і міг заховатися серед складок твого розуму, та все-одно він зовсім не докучає настирливими думками. Вітаю, тобі пощастило…

Я розумію, що все більше і більше тебе ідеалізую, особливо, коли розігрую різні історії в моїй голові, наприклад, як ми з тобою познайомилися, як стали друзями, чомусь на щось більше я не надіявся… Дружба, спілкування, розваги і один товариський секс сп’яну… Ось і все, на що я надіявся…

Зрештою, я знайшов сайт, через який можна врешті-решт подивитися хоча б твої фотографії, в тебе був файний-такий альбом про море. Там ти була в купальнику і я зміг нарешті побачити твої груди, адже тоді ти прикривала їх яскравою курткою, по якій я тебе впізнаю здалека… Отож, якби я тоді займався онанізмом, то б неодмінно використав ті фотографії (вибач, за одкровення… няа), жаль, що коли я все-таки почав все ж онанувати, той альбом теж зник у світі пройобаних речей. Тоді я тебе вперше вирішив додати в друзі, а потім ще раз і ще раз, а учетверте написав типу, що хочу тобі лише дещо написати, бо тобі можуть писати лише друзі, тобто, щоб ти мені щось написала і я зможу тобі відповісти, бо я хочу тобі щось написати… Через кілька днів я отримав: «Шо ти хоч!!!Ё»… інтригувало оте ё… але я був щасливий, ти помітила, що я існую і точно запам’ятала, адже вже тоді я був з оселедцем на голові, а таке, думаю, запам’ятовується… Я був щасливий! і написав тобі, що відчув в тобі велику енергетику і цікавлюся, чи ти не займаєшся магією, йогою, бойовими мистецтвами, нлп чи якоюсь ще фігнею, думав це тебе зацікавить, що ти запитаєш, з чого я це взяв і узагалі, як здебільшого роблять люди, коли стикаються з чимось еммм… незвичайним… «Якась Мазафака» — це вже незвичайно, а ще те, що ти отримала від цього Якася Мазафаки, тим паче… Але ти не була дуже зацікавленою і допитливою… «ні, не займаюсь» — це все, що я отримав… але я не здався, я попросив в тебе дату народження, щоб визначити енергетичний рівень, адже можливо це співпадіння… хоч я й знав, що мабуть ту всю енергетику придумав я сам, бо ти стала для мене унікальною, ти вирізнялася для мене із усієї тої маси людей, що гуляли по пустинних корпусах, навіть після того, як можливо (тоді було дуже темно та й зір у мене лагає) тебе побачив за гуртожитком, я йшов підставивши свого оселедця вітру і раптом побачив тебе (?), ти (?) була в чорному плащику і курила, ти (?) ще тоді так пильно глянула на мене, що я відчув цей погляд шкірою й мене відразу кинуло у піт… Думаю, що все-таки то була ти, щось з тобою (?) було не гаразд, щось сталося, я це інтуїтивно тоді відчув, ти (?) була зла і водночас готова заплакати… я тебе (?) спокійно обминув, хоч і був упевнений, що ти (?) мене упізнала, упізнала Якася Мазафаку, чувака з дойобуванням і кількома психічними хворобами, як от еротографоманія (манія писати любовні листи, як ось ця хуйня!)…