Зиґмунд Фройд - Тотем і табу

Ґрюйєр (Gruyer. – In: Seidlitz. L. dа V. Vol. II P. 280): (фр.) «Ось уже чотири століття Мона Ліза морочить голову кожному, хто, надивившись, починає говорити про неї» ( прим. авт. ).

Geschichte der Malerei. Bd. I. S. 314 ( прим. авт. ).

(Фр.) «Відомо, яку нерозв’язну і пристрасну таємницю ось уже чотири сторіччя Мона Ліза Джоконда пропонує шанувальникам, що юрмляться навколо неї. Ніколи художнику (наводжу слова тонкого критика, що ховається за псевдонімом П’єр Корлі) не щастило так передати сутність жіночності: ніжність і кокетство, сором’язливість і глуху пристрасть, всю таємницю стриманого серця, замисленого мозку і особистості, яка зраджує себе заледве тільки промінчиками свого внутрішнього полум’я…»

(Іт.) «Жінка по-королівськи спокійно всміхалася: її завойовницькі інстинкти, спадкова жорстокість її роду, жадання підступної спокуси, грація лукавства, доброта, за якою стоїть жорстока мета – все це поперемінно з’являлося і зникало за габою сміху, змішуючись у поему її усмішки… Добра і лиха, жорстока і співчутлива, граційна і хижа, вона сміялася…»

Так у автора. Помилка, якої допускаються упродовж сторіч навіть деякі мистецтвознавці. Насправді, портрет написаний на дошці (з тополі); полотно на території Італії стали вживати для живопису з початку «чінквеченто», себто XVI ст. ( прим. пер. ).

Олександра Андріївна Константинова (1871–1944), авторка монографії «Мадонни Леонардо да Вінчі» (1908) – вчений-медієвіст. Після закінчення гімназії в Херсоні мешкала в Одесі. Скінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів і виїхала за кордон з метою вивчення західноєвропейського мистецтва. У 1907 отримала ступінь доктора Цюріхського університету. З 1907 працювала на кафедрі історії мистецтв Вищих жіночих курсів у Петербурзі й завідувала бібліотекою Музею мистецтв і старожитностей ( прим. пер. ).

Pater W. Die Renaissance . 1906, с. 157 ( прим. авт. ).

У кн. Scognamiglio, с. 32 ( прим. авт. ). У кн. Schorn L. ІІІ Bd. 1843, с. 6 ( прим. авт. ).

Таке припущення робить також Мережковський, хоча він вигадав історію дитинства Леонардо, яка в істотних аспектах відрізняється від нашої, відтвореної через фантазію про шуліку. Якби Леонардо сам мав таку усмішку, традиція неодмінно зберегла б переказ про неї ( прим. авт. ).

Muther, с. 309 (прим. авт.).

Muther, с. 309 (прим. авт.).

О. Константинова (цит.) пише: «Сповнена ніжності Марія дивиться на свого улюбленця з усмішкою, що нагадує загадкову усмішку Джоконди», і в іншому місці про Марію: «В усіх її рисах панує усмішка Джоконди» ( прим. авт. ).

Seidlitz W. V. L. d. V. II Bd, с. 274 ( прим. авт. ).

Уривок у квадратних дужках (с. 67–70) – текст і дві графічні ілюстрації – становить частину розділу, додану автором у пізніших виданнях, спершу у вигляді примітки, а згодом як самостійну частину викладу, яка дещо порушує його послідовність ( прим. пер. ).

Пор.: «Drei Abhandlungen zur Sexualtheorie» ( прим. авт. ).

Істотнішої похибки, допущеної Леонардо в цьому записі, оскільки 77-річному батькові він дав 80 років, я ще торкнуся ( прим. авт. ).

Рядки з Дантового «Раю» подаємо у перекладі Є. Дроб’язка.

Схоже, в обговорюваному місці щоденника Леонардо помилився також у кількості своїх братів і сестер, що дивним чином суперечить його позірному педантизму ( прим. авт. ).

За Seidlitz. L. d. V. с. 27 ( прим. авт. ).

За Solmi. Conf. fior . с. 13 ( прим. авт. ).

Müntz. Op. cit. c. 292 і далі ( прим. авт. ).

Див. у Herzfeld. с. 292 ( прим. авт. ).

’Ανάγκη (гр.) – Ананке (Неминучість), у давньогрецькій міітології мати Мойр, які визначають долю людини. У філософії окреслює поняття потреб – переважно обумовлених природою ( прим. пер. ).

Див. у Herzfeld, M. L. d. V. с. 32. «Великий лебідь» має означати пагорб Monte Сесего у Флоренції ( прим. авт. ).

Згідно з дослідженнями Пауля Федерна і Мурлі Волда (1912), норвезького дослідника, далекого від психоаналізу ( прим. авт. ).