Амелія Наґоскі - Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі

Іноді ми застрягаємо, бо не знаємо, як знайти свій шлях. Найважчі почуття – гнів, горе, розпач, безпорадність – можуть бути надто підступними, щоб переживати їх наодинці. Ми блукаємо й потребуємо присутності іншої людини, яка нас любить і допоможе нам віднайти вихід.

А іноді ми застрягаємо в почуттях, бо потрапляємо в пастку там, де позбавлені свободи й не маємо змоги рухатися тунелем.

Багато хто з нас потрапляє в такі тенета через проблему, яку називаємо «синдром донора».

У своїй книжці Down Girl: The Logic of Misogyny («Дівчина в підпорядкуванні. Логіка мізогінії») філософ Кейт Манн описує систему, у якій один клас людей [8] Тобто жінки, але також лесбіянки, пасивні гомосексуали й люди з іншим кольором шкіри. , «люди-донори», повинні покірно та з готовністю віддавати свій час, увагу, любов і тіло іншому класу – «людям-особистостям» [9] Manne, Down Girl. . У ці терміни автор вкладає прихований зміст: люди-особистості морально зобов’язані бути людьми й виражати свою людську сутність, тоді як моральний обов’язок людей-донорів – віддавати свою людяність Особистостям. А тепер здогадайтеся, до якого класу належать жінки.

У повсякденному житті ці відносини значно складніші й менш помітні; утім, уявімо таку карикатурну версію: Донори – це дбайливі, люблячі підлеглі Особистостей [10] Manne, Down Girl, 49. . Роль Донорів полягає в тому, щоб віддавати всю свою людяність Особистостям, аби ті могли існувати як повноцінні люди. Від Донорів очікують, щоб вони зрікалися всіх матеріальних чи владних ресурсів, які вони раптом можуть здобути, – своїх посад, своєї любові, своїх тіл. Адже ті належать Особистостям.

Люди-донори завжди повинні бути милими, щасливими, спокійними , щедрими й уважними до потреб інших. Тобто вони ніколи не мають права бути потворними, сердитими, засмученими чи амбіційними, вони ніколи не повинні звертати увагу на власні потреби. Донори, на думку інших, не мають жодних потреб. Якщо вони наважуються просити про щось чи, борони Боже, вимагати чогось, це вважається порушенням їхньої ролі як Донорів, і вони можуть бути за це покарані. І якщо Донор покірно та люб’язно не віддає те, чого хоче Особистість, за це теж він може бути покараний, осоромлений чи навіть знищений.

Якби ми поставили собі за мету винайти систему, що спричиняє вигоряння в половини населення, ми б навряд чи придумали щось ефективніше.

Емоційне вигоряння трапляється, коли ми загрузаємо в певній емоції й не спроможні пройти крізь цей тунель. Відповідно до синдрому людини-донора, Донору не дозволяються такі дрібниці, як емоції, тож ці люди опиняються в безвиході – тобто вони не можуть вільно просуватися емоційним тунелем. Їх за це очікує навіть покарання.

Завдяки інстинкту самозбереження ваше тіло на певному рівні усвідомлює, що синдром людини-донора повільно вбиває вас. Тому ви знову й знову намагаєтеся приділити собі увагу, п’єте зелені смузі, випробовуєте один за одним різні новітні способи самодопомоги. Та інстинкт самозбереження розпочинає бій із синдромом, що наполягає: самозбереження – то егоїзм; і ваші спроби подбати про себе насправді можуть погіршити ситуацію, збурюючи ще потужнішу хвилю осуду з боку суспільства чи вас самих: як ви насмілилися?

Синдром людини-донора – це наша хвороба.

А книжка, яку ви тримаєте в руках, – наш рецепт від цієї хвороби.

Ми поділили цю книгу на три частини. Частина І називається «Що ви берете із собою».

У фільмі «Зоряні війни. Епізод V. Імперія завдає удару у відповідь» Люк Скайвокер бачить печеру зла. Із жахом дивлячись на вхід, він запитує свого вчителя Йоду:

– Що там?

Йода відповідає:

– Тільки те, що ти береш із собою.

Частина І книжки пояснює три внутрішні ресурси, які ми беремо із собою, коли вирушаємо в героїчну подорож: цикл реакції на стрес, так званий монітор (мозковий механізм, що контролює емоцію) і сенс життя. Сенс життя часто розуміють як «те, що ми бачимо в кінці тунелю», однак таке тлумачення хибне. Сенс життя змушує нас проходити крізь тунель, попри те що на нас чекає на іншому кінці. (Спойлер: сенс життя для нас корисний.)

Так ми потрапляємо до частини ІІ. Вона має назву «Справжній ворог».

Це посилання на науково-фантастичну антиутопію «Голодні ігри», у якій юна Катніс Евердін змушена брати участь у «грі», організованій урядом; і впродовж гри вона має вбивати інших дітей.