Амелія Наґоскі - Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі

Коли ми розповідали жінкам, що пишемо книжку під назвою «Вигоряння», жодного разу ніхто не запитав: «А що таке вигоряння?» (Найчастіше запитували: «Вона вже вийшла? Її можна почитати?») Ми всі інтуїтивно відчуваємо значення слова «вигоряння», ми знаємо, що в цьому випадку відчуває наше тіло, як руйнується наша психіка, опинившись у лабетах цього монстра. Та коли 1975 року Герберт Фрейденберґер [1] Герберт Фрейденберґер (1926–1999) – американський психолог, автор клінічної концепції емоційного вигоряння. (Тут і далі прим. пер.) уперше застосував термін «вигоряння», він визначав три складники цього стану:

1. Емоційне виснаження – слабкість, що виникає через надмірну завзятість, небайдужість до справ упродовж надто тривалого часу.

2. Деперсоналізація – вичерпана здатність до емпатії, турботи, спочуття.

3. Зникнення відчуття успішності – нездоланне відчуття марності, коли здається, що ваші дії не приносять користі, нічого не змінюють [2] Freudenberger, “Staff Burn-Out Syndrome.” .

Вигоряння – надзвичайно поширене явище, і це м’яко кажучи. Від 20 до 30 відсотків американських учителів зазнають вигоряння помірно високого чи високого рівня [3] Hultell, Melin, and Gustavsson, “Getting Personal with Teacher Burnout”; Larrivee, Cultivating Teacher Renewal . . Подібний рівень вигоряння спостерігається серед університетських професорів і співробітників міжнародних гуманітарних організацій [4] Watts and Robertson, “Burnout in University Teaching Staff”; Cardozo, Crawford, et al., “Psychological Distress, Depression.” . Кількість медпрацівників, які страждають на вигоряння, досягає 52 відсотків [5] Blanchard, Truchot, et al., “Prevalence and Causes of Burnout”; Imo, “Burnout and Psychiatric Morbidity Among Doctors”; Adriaenssens, De Gucht, and Maes, “Determinants and Prevalence of Burnout in Emergency Nurses”; Moradi, Baradaran, et al., “Prevalence of Burnout in Residents of Obstetrics and Gynecology”; Shanafelt, Boone, et al., “Burnout and Satisfaction Among US Physicians.” Інший метааналіз визначив ступінь вигоряння серед медпрацівників відділень інтенсивної терапії на рівні від 0 до 70 відсотків. Van Mol, Kompanje, et al., “Prevalence of Compassion Fatigue Among Healthcare Professionals.” . Майже всі дослідження з вигоряння стосуються професійної царини – особливо «фахівців, які допомагають людям», на кшталт учителів і медсестер. Але дедалі більше досліджується «батьківське вигоряння» [6] Roskam, Raes, and Mikolajczak, “Exhausted Parents.” .

За 40 років від уведення поняття «вигоряння» дослідники з’ясували, що перший його складник – емоційне виснаження – має найпотужніший негативний вплив на наше здоров’я, стосунки й роботу, надто для жінок [7] Purvanova and Muros, “Gender Differences in Burnout.” .

Тож що таке «емоція» та як її виснажують?

Емоція у своїй основі передбачає вивільнення в мозку нейрорегуляторів у відповідь на певний стимул. Ви бачите в іншому кінці приміщення людину, у яку закохані до нестями, ваш мозок вивільняє цілий букет хімічних речовин, і вони запускають низку фізіологічних змін – ваше серцебиття пришвидшується, підвищується рівень гормонів, у шлунку «пурхають метелики». Ви глибоко вдихаєте й видихаєте. Ваш вираз обличчя змінюється, можливо, ви шарієтеся, навіть тембр вашого голосу теплішає. Думками поринаєте в спогади, пов’язані з вашим коханням, і фантазії про майбутнє. Несподівано ви відчуваєте надзвичайне бажання перетнути кімнату й привітатися. Практично всі системи вашого організму відповідають на хімічну та електричну хвилю, активовану виглядом цієї людини.

Ось це емоція. Вона виникає автоматично й миттєво. Вона трапляється деінде та впливає на все. Це відбувається безперервно – ми відчуваємо багато різних емоцій одночасно, навіть у відповідь на один стимул. Ви можете відчувати прагнення підійти до коханої людини, водночас бажаєте відвернутися й удати, ніби ви її не помітили.

Проігноровані емоції – ці миттєві реакції всього організму на певний подразник – зникнуть самі по собі. Від предмета свого захоплення ви перекинете увагу на щось інше, і спалах пристрасті послабне, доки цей «особливий хтось» знову не зрине у ваших думках або доки ваші шляхи наново не перетнуться. Так само з відчуттям болю від того, що інші поводяться з вами жорстоко, або з відчуттям відрази, яке виникає, коли ви чуєте неприємний запах. Вони просто зникають.

Одним словом, емоції – це тунелі. Якщо ви проходите їх до кінця, ви зрештою потрапляєте на світло.

Ми виснажуємося тоді, коли застрягаємо в якійсь емоції.

Ми можемо загрузнути просто тому, що постійно опиняємося в ситуаціях, які активують це почуття, – ми натрапляємо на об’єкт свого обожнювання зранку до вечора, день у день і таким чином потрапляємо в пастку власного потягу. Чи щодня повертаємося до роботи, яка викликає в нас стрес. Не дивно, що професії, які передбачають надання допомоги іншим, такі виснажливі, адже доводиться постійно стикатися з нужденними. Те саме стосується й батьківства: ви не можете не бути батьком чи матір’ю та забути, що маєте дитину. Ви без кінця крокуєте цим тунелем.