Ліз Бурбо - Хто ти є? Як прийняти себе та зрозуміти інших

Ніхто на Землі не може відповідати за щастя іншого. Отже, тобі не потрібно плекати чийсь добробут. Твоя роль полягає в тому, щоб скеровувати людей на шляху любові до себе і ще більшої любові до інших, щоб вони бачили БОГАскрізь. Твоя роль точно не в тому, щоб утішати, щоб люди задовольнялися тією самою критикою та проблемами.

Трапляється, що ти хвилюєшся, коли чуєш брехню, коли відчуваєш, як хтось каже неправду? Як у таких випадках ти чиниш? Далі слухаєш бесідника, вдаєш, що віриш, але водночас подумки все критикуєш? Якщо так, то ти лицеміриш, як і бесідник! Ти брешеш так само, адже думаєш одне, але вдаєш дещо інше. Якщо розумієш, що люди з твого оточення не щирі, то знай: усі вони перебувають у твоєму житті, щоб ти усвідомила свою нещирість. Однак ти приховуєш правду не навмисно! Найчастіше ми брешемо через страх: боїмося, що нас засміють, що потрапимо в незручне становище, що помилимося… Визнай той факт, що коли інші з тобою нещирі, то це лише через їхні страхи. Замість критики спробуй побачити в них маленьку дитину, яка боїться.

Якщо хочеш по-справжньому змінити ситуацію, почни відсьогодні бути щирою. Коли хтось заговорить і ти всім нутром відчуєш, що це неправда, скажи про це, не зволікаючи. Можна висловитися так: «Не знаю, чи це моя плідна уява розігралася, однак ти мені говориш одне, а я чую геть інше. Мені здається, твої слова не відповідають твоїм вчинкам і тому, що насправді трапилося. Хочу лиш уточнити: усередині мене дещо коїться, і якщо цього не озвучу, то плекатиму в собі бажання критикувати. Та мені взагалі не хочеться засуджувати!» Якщо ти скажеш щось, схоже на це, то залишишся щирою і з собою, і з бесідником. Неважливо, якою буде реакція людини, адже головне те, що ти вчинила в гармонії зі своїми відчуттями. З часом побачиш, як поступово стає дедалі легше бути щирою.

Як реагуєш у відповідь на авторитарні слова, коли тобі вказують, що, коли і як робити, або відмовляють, стверджуючи, чому не потрібно чогось робити? Виникає бажання вчинити навпаки? Ти виявляєш емоції у відповідь на авторитаризм? Пам’ятай про теорію дзеркала: якщо тебе щось сильно турбує, воно відображає те, що є в тобі. Може, ти не хочеш це визнати? Може, ти не поводишся як авторитарна людина, але в глибині твоєї душі живе зародок такої поведінки? Хай там як, коли вчиняєш одне, але всередині тебе коїться зовсім інше, то завжди виникає осуд. Немає значення, ти засуджуєш себе чи критикуєш інших. Важливо, що в такому разі ти нікого не сприйматимеш позитивно, а клімат осуду, критики, неприйняття створить хворобливі вібрації довкола тебе.

Замість авторитарних слів спробуй чути слова любові! Найчастіше людина, яка здається тобі авторитарною, навмисне підкреслює свою сильну індивідуальність, щоб замаскувати власний страх. Може бути, що людина намагається допомогти, але робить це в авторитарній манері, адже вміє тільки так. Мабуть, людина виражає те, чого навчилася змалку; імовірно, саме так її батьки виказували любов, тому тепер вона виказує її так само. Отже, коли навчишся бачити любов, страх чи страждання в авторитарних людях, їхні слова звучатимуть для тебе інакше. Ти перестанеш чути в них загрозу.

Ось що я маю на увазі, коли кажу використовувати вуха, щоб чути любов і віднайти зв’язок із внутрішнім БОГОМ. Знаєш, люди поки не навчилися виражати внутрішнього БОГА. Часто це вдається їм абияк! Ми – початківці в мистецтві висловлювати велику любов, що живе в нас. Я впевнена, що на власному прикладі ти знаєш, як це, коли озвучені слова не завжди точно відтворюють те, що на душі. Якщо хочеш здійснити акт любові до себе, то відсьогодні почни чути по-справжньому те, що тобі кажуть. Якщо сенс лишається незрозумілим, попроси повторити, а сама уважно вслухайся й спробуй розчути слова любові. Твоє життя може радикально змінитися завдяки цій чудовій практиці.

Тобто все, що чуєш, дарує змогу змінити власне життя. Чому б не використати цю велику силу, належну тобі? Насправді коли не приймаєш того, що кажуть, то починаєш гніватися й кидаєш таку силу напризволяще. Щоразу, коли ігноруємо власну силу, ми гніваємося на себе. Гнів поступово накопичується всередині й згодом вибухає. У такому разі ми втрачаємо контроль. Важливо також розуміти, що наш гнів зрідка спрямований на когось іншого. Здебільшого ми гніваємося передусім на себе. І навіть якщо здається, що хтось інший спровокував це відчуття, отримавши від нас на горіхи, усе одно наш гнів спрямований на нас.