Ліз Бурбо - Хто ти є? Як прийняти себе та зрозуміти інших

Основа будь-якої критики – це любов. Єдине, що потрібно зробити, щоб розкрити цю любов, – дати собі час на те, щоб почути її. Якби критикована людина справді була тобі байдужа, то вона могла б робити чи казати будь-що – і тебе це не гріло б і не морозило б! Ти й не подумала б виказувати якусь критику, бо на слова та вчинки цієї людини тобі було б глибоко начхати. За таким принципом інші ставляться до тебе. Тебе критикують саме тому, що для когось ти надзвичайно важлива. Ба більше, чи помічала ти, що, коли критика спрямована у твій бік, зазвичай вона стосується якогось твого вчинку? Чи ставлення? Вона може стосуватися того, як ти вдягаєшся, говориш, смієшся, яку зачіску робиш, де працюєш тощо. Отже, критикують певне твоє ставлення, а не конкретно тебе, твоє єство… Коли у відповідь на критику ти починаєш виявляти емоції, то відчуваєш, що тобою знехтували, почуваєшся недолюбленою. Однак інша людина не критикувала твого єства, ту, ким ти є. Тебе люблять такою, якою ти є. І просто критикують певний спосіб бути, а не твою сутність.

Припустімо, хтось вирішив із тобою зустрітися, щоб пожалітися. Трапляється, що ти сприймаєш ці скарги як прохання про пораду, а не просто як потребу бути вислуханим? Чи перевіряла ти, чого саме потребувала людина, яка прийшла пожалітися? Я питаю, бо це доволі типова ситуація для людських стосунків. Ми переконані, що маємо відповідь на все. Ми не встигаємо дізнатися, чи справді людині потрібні наші поради, але вже починаємо вивалювати на неї оповіді про те, як ліпше вчинити. Ми абсолютно впевнені, що маємо достатньо компетенції, щоб розв’язати її проблему, і буквально бачимо, як людина повертається до нас зі словами вдячності за надану допомогу. Однак насправді реальність геть інакша! У більшості випадків ті, хто скаржиться, абсолютно не готові виправляти небажану ситуацію й починати діяти. І твоя порада їм точно нічим не допоможе. Людям не поради потрібні.

Якщо помираєш від бажання щось порадити, якщо щиро віриш, що маєш розв’язок проблеми, почни з того, щоб перевірити, чого прагне твій бесідник. Коли людина договорить, спитай її, чи потрібна допомога, чи вона хоче почути твою думку й пропозиції. Те, що відповість бесідник, вкаже тобі, як чинити далі.

Знаєш, часто те, що ми хочемо порадити іншому, – це слова, які ми прагнемо сказати собі, тобто настанова, якої передусім потребує не хтось інший, а ми самі. Те, що вважаємо за пораду, для когось узагалі порадою не буде. Так, наприклад, ти можеш віддати всі гроші й усе золото своєму коту, але що він із ними робитиме? Ліпше дай йому улюблену їжу, і він буде на сьомому небі! Схоже і з людьми. З’ясуй, що потрібно бесіднику, поговори про те, що він хоче чути, – і людина не тямитиме себе від щастя! Якщо вона любить природу, то говори про природу, про БОГА, який виявляє себе в деревах, у сонці, у квітах, – так ви говоритимете однією мовою.

Ти часто буваєш у товаристві когось, хто безперервно скаржиться і, хай що ти кажеш, продовжує той самий спосіб життя, сповнений нещасть і проблем? Тоді наступного разу, коли людина розповість про наболіле, ти можеш їй допомогти, користуючись фразою: «Я почула все, що ти щойно розповіла. Тепер мені дуже хотілося б почути, що ти вирішила робити, щоб упоратися з цією проблемою». Може бути, що людині геть не сподобається чути подібне й вона відповість: «Послухай!!! Та в мене немає вибору! Це неможливо змінити! Весь світ проти мене!» У такому разі можеш сказати, що тобі не до вподоби слухати про проблеми, але в майбутньому охоче послухаєш про них, однак тільки за умови, якщо людина озвучить план дій, як щось вирішити. Звісно, твоя відповідь може неабияк шокувати бесідника: імовірно, людина розізлиться й більше не захоче з тобою розмовляти. Однак, може, навпаки, ти надихнеш когось на роздуми про якісні зміни.

Насправді коли хтось постійно вивалює на тебе купу скарг, то очікує почути у відповідь щось, що допоможе почуватися краще, наприклад: «Не переймайся! Усе не так погано! Усе владнається, от побачиш! Зберігай спокій, не бійся, а час сам усе розставить на свої місця, так що все буде добре!» Єдине, що людина хоче почути у відповідь, – це слова заспокоєння. Коли втішиш її, то, мабуть, почуєш: «Ох! Тепер почуваюся краще! Аж на душі легше стає, коли побалакаю з тобою!» Однак протягом розмови ні ти, ні вона не зробили нічого для того, щоб трансформувати енергію з негативу на енергію щастя. Ти витратила енергію на те, щоб утішити, сказавши точнісінько те, що вона сподівалася почути. А людина так і житиме в рутині, у якій почувається нещасливою.