Абрахам Брилл - Фундаментальні концепції психоаналізу

Інша відкрита Крепеліним категорія – це так звана маніакально депресивна група психічних хвороб. Пацієнти, які занедужали, час від часу виявляють симптоми манії, тобто стан помітного збудження та екзальтації, а іноді меланхолії, тобто вкрай пригнічений стан уповільнення думок та дій. Крепелін помітив, що всі подібні випадки манії та меланхолії впродовж життя хворих виявляють окреслені межі перебігу їхньої переміни. Зазвичай після манії такі пацієнти страждають від нападів меланхолії. Після того починається інтервальний період, що триває від кількох місяців до декількох років, а потому знов новий цикл. Якщо поглянути на історію пацієнта, який мав такі напади, одразу помітно, що вони тривали певний визначений період, після чого він відновлювався. Утім, про таких пацієнтів заведено казати, що вони навіжені, особливо, коли вони в маніакальному стані. Буває й таке, що упродовж життя такі пацієнти мають чотири, шість чи десять нападів меланхолії, але невдовзі повністю долають свій пригнічений стан, цілком відновлюються, не виявляючи жодних слідів психічного порушення.

Коли кілька років тому в Мангетенській державній лікарні міста Нью-Йорк почали досліджувати першу з цих хвороб, dementia praecox , з’ясувалося, що понад сімдесят відсотків усіх випадків рясніють сексуальними мареннями. Якби це дослідження просунулося трохи далі, а під сексуальним розуміли те, що сексуальністю вважав Фройд, тобто індивідуальне любовне життя, в мене немає жодних сумнівів, що тоді це були б усі сто відсотків. Інакше кажучи, відповідно до загальної концепції сексуальності, жінку, яка пестить зв’язку ганчірок так, наче це її дитина, не розглядають як таку, що має якесь сексуальне порушення. Натомість ми маємо подивитися на цей випадок інакше, бо він таки стосується сексуальності, адже зрештою тут йдеться про любовне життя. Якби люди завжди розглядали сексуальне в цьому сенссвітлі, вони б одразу побачили, що воно має місце в усіх психічних порушеннях. Отже, Фройдів вислів про те, що невроз неможливий за нормального сексуального життя, зберігає свою істинність навіть у разі психозів. Нещодавно я мав привілей звернутися до широкого зібрання нефахівців, слід сказати, що після того, як я пояснив їм, у якому широкому сенсі Фройд та його учні використовують термін «сексуальне», їхній колишній ресентимент зник. Дехто з них стверджував: якщо під сексуальним ми розуміємо все, що стосується та випливає з любовного життя індивіда, тоді взагалі не виникає жодних питань, і вони цілком на нашому боці.

Ми можемо спиратися як на фундаментальну засаду на уявлення про те, що якщо любовне життя особи адекватно влаштоване, то вона зазвичай нормально пристосовується й до свого щоденного життя. З другого боку, непристосований страждає на невроз чи психоз, а також має сексуальні проблеми. Уявіть хоча б на мить, що людина, просякнута свідомою чи несвідомою хіттю не є неповноцінною. Усім нам із народження притаманно розмаїття різних потягів, справді ненормальною є лише та особа, яка не здатна їх опановувати. Вона так само нещасна, як люди, народжені глухонімими. Нормальна пересічна людина має любовне життя й так чи так його виявляє. Давати вихід своїй любові для особи так само природно, як дихати чистим повітрям та їсти, аби підтримувати своє існування. Якщо вона цього не робитиме, то, врешті-решт, буде від цього страждати. Нині цивілізація надто ускладнила шляхи нормального виходу наших життєвих переживань: з просуванням цивілізації боротьба за існування полегшилася, але стосовно того, що має до діла із задоволення любовних емоцій, ми опинилися в дещо критичній та бентежній ситуації. З розвитком цивілізації, давати вихід любовним почуттям стає дедалі важче. Наші сексуальні потяги старанно охороняють. Цензура суспільства найбільш сувора саме до будь-яких проявів сексуальності: сексуальні потяги постійно піддають нищівній критиці. У нашій англосаксонській спільноті через значне розмежування статей, що постійно дається взнаки, вони позбавленні навіть естетичного чи соціального виходу. Через це жінки страждають від помітної потреби в любові, передусім унаслідок подружніх клопотів та особливостей системи «двох дітей» та через те, що переважна більшість жінок упродовж століть не мала можливості себе адекватно виражати. У нашій цивілізації їхнє життя стає дедалі важчим. Якщо ви зустрінете пригнічену, незадоволену собою жінку, що весь час плаче й не здатна пояснити, що в неї за недуга, можете сміливо робити висновок, що вона прагне любові. Дайте її любові необхідного виходу, наприклад, у щасливому шлюбі та материнстві, й вона більше не буде проливати сльози. Саме на тій підставі, що її істерії притаманні ці напади плачу, ніхто навіть не намагається спробувати з’ясувати приховану причину її стану. Або ж наведемо інший приклад: матір може раптово втратити свою єдину дитину, яку вона любила всім серцем, і якщо вона чутлива жінка й не отримує любові від свого чоловіка, то в неї неодмінно розвиватиметься невроз, бо тепер, коли дитина пішла з її життя, вона втратила єдиний шлях для виходу її любові. Це аж ніяк не стосується неповноцінності. Тут говорити про якусь ущербність слід не більше, ніж у випадку пневмонії, туберкульозу чи, скажімо, зламаної ноги.