Barbara Sher - Омріяне життя. Як досягти бажаного в сім'ї та на роботі

1. Та я не очікувала того, що сталося.

2. Щойно книжка була опублікована, мене почали закидати листами. Спочатку листів було сотні. За десять років їх налічувалося тисячі. Практично в кожному листі одне й те саме: «Я – сканер. Яке полегшення! Я гадала, що маю ваду/намагаюся саботувати власне життя/лінива/поверхова/мені бракує характеру тощо».

3. Люди, які писали мені, були неймовірно вдячні почути позитивний відгук про себе – зазвичай то було вперше. Роками вони не могли зрозуміти, чому настільки відрізняються від усіх своїх знайомих. Надто довго вони були спантеличені, їх охоплював розпач. Дехто відвідував психотерапевтів, сподіваючись на допомогу, але не міг дотримуватися запропонованих програм, аби зрештою обрати свою єдину стежку та ніколи з неї не звертати. Їм було не збагнути, чому вони не здатні відшукати годящу професію. Усе повторювалося знову і знову: кожна цікава справа, за яку вони бралися, незабаром ставала нестерпно нудною. Або ж вони навіть і не намагалися знайти щось одне, бо не могли визначитися з пріоритетами.

Сканери, які не зупинялися на побудові певної кар’єри, потерпали від проблем не менше, бо мали безліч варіантів вибору. Що їм слід робити: писати, подорожувати, займатися мистецтвом, започаткувати бізнес удома? Вони не хотіли обирати щось одне, вони прагнули всього.

Чому їхньої зацікавленості не вистачало на те, щоб завершити розпочату справу? Вони лише знали, що їм не до снаги зробити все як слід, і з часом набували переконання, що мають певну ваду.

Та варто їм було побачити свою характеристику в моїй книжці, усе прояснилося! Ситуація здалася зовсім інакшою. Авторка одного з листів написала: «Я не могла зрозуміти, хто я така, тому завжди думала, що роблю щось неправильно. Щойно я прочитала про сканерів, збагнула, що помилялася!»

Очевидно, я зачепила за живе. Я запропонувала нове слово, яке все пояснювало, і сканери почали усвідомлювати правду: з ними все гаразд. Розуміння того, що їхня поведінка просто інша, – бо вони інші на генетичному рівні, – багато чого пояснювало, тож вони одразу це сприйняли. То був чудовий початок.

Але що далі? Де навчитися жити, залишаючись сканером? Який курс треба пройти, щоб отримати ступінь сканера? Яка кар’єра є для сканера природною? Де віднайти інструкції, що розкажуть, як жити щасливим життям, залишаючись собою?

Де знайти інструкції для сканерів, чіткі та зрозумілі? Їх немає – хіба що вони десь заховані, але я ще на них не натрапила. Якщо ви визначилися зі спеціалізацією, скажімо, обрали геологію чи моду, існують спеціальні навчальні заклади, де вас навчать геології і дизайну одягу. Є також консультанти з вибору професії, які зарадять у прийнятті рішення, і є роботодавці, готові вас найняти. Є професійні організації, книжки, вебсайти, що допоможуть стати успішним геологом або модельєром – будь-яким спеціалістом на ваш вибір.

Для сканерів немає нічого подібного. Якщо ви сканер, ви, імовірно, вже проходили який-небудь тест на визначення здібностей, аби лише дізнатися, що у вас висока кількість балів майже з кожного напряму. Профконсультантів не вчать давати раду такому результату. Наразі найліпша настанова, яку вам можуть дати, – це щось на кшталт «Ви можете обирати що завгодно. Просто виберіть один зі своїх талантів і починайте».

Та це водночас і найгірша порада.

Так само можна було сказати: «Ми нічим не в змозі вам допомогти», бо сканери не можуть вибирати. А зараз ви дізнаєтеся про те, чого не знає жоден консультант із вибору професії: сканери й не повинні вибирати.

Досі все покладалося лише на ваші плечі, адже сканерів ніхто не скеровує і не допомагає їм розпоряджатися їхніми численними талантами. Немає університетського курсу, який навчив би вас якнайліпше користатися своєю нестримною допитливістю або спрямував би ваш швидкий розум у сферу багатогранної діяльності. У бізнесі не існує кар’єрних стежок для сканера, який має багато талантів і здатен робити що завгодно (люди, які розбираються у всьому, навіть якщо їх цінує оточення, не мають визначеної посади, яка вказувала би на їхню сутність). Підготовка вузьких спеціалістів, як того вимагає наша культура, просто не збалансована жодним планом підготовки спеціалістів-універсалів (себто сканерів).

Утім, із чогось треба починати. Я зібрала всі техніки, які застосовувала, допомагаючи своїм клієнтам-сканерам, і продовжила пошуки нових. Я започаткувала спеціальні дискусії в Інтернеті, де сканери могли розповісти про свій досвід і підтримати одне одного. Я почала проводити систематичні заняття в режимі конференції, де ми мали змогу поговорити один із одним телефоном. Я розробляла й проводила майстер-класи для сканерів. Я навіть мала годинну передачу на телебаченні, присвячену цьому питанню. Більш за все я прагнула поділитися своїми знаннями з тими, кому вони були потрібні. Я перетворилася на людину, яка має виконувати певну місію, що взагалі-то мені не властиво. Та як я могла все припинити, отримуючи подібні листи?