Barbara Sher - Омріяне життя. Як досягти бажаного в сім'ї та на роботі

Мої чотири подруги скупчилися поряд, зосереджено вивчаючи розклад занять і намагаючись скоординувати свій вибір, аби мати можливість допомагати одна одній протягом першого семестру нашого перебування на цій новій планеті. Як і всі, кому пощастило стати студентами Каліфорнійського університету, ми були досить розумними; та, як з’ясувалося пізніше, мої подруги знали, як організовувати навчання, а я чомусь цього так і не засвоїла.

Тож вони реалістичніше уявляли, скільки часу вимагатиме підготовка до занять із кожного обраного предмета. На відміну від мене, вони були особисто знайомі з тими, хто колись навчався у коледжі – іноді то були старші брати чи навіть батьки, – і знали з надійних джерел, що навчатися там значно важче, ніж у школі.

Поки мої приятельки ретельно вивчали «Розклад занять» – невеличке видання, у якому на газетному папері крихітним шрифтом була надрукована інформація про сотні курсів, що викладали в коледжі, – я читала іншу брошуру, де більшим шрифтом і популярною мовою описували зміст усіх тих курсів. У книжці доступною англійською висвітлювали теми для обговорень і надавали перелік літератури, яку треба буде прочитати.

Нічого подібного я раніше не бачила й навіть уявити не могла. Я гортала сторінки, роззявивши рота від здивування.

Мої друзі були надто зайняті розмовою, щоб одразу це помітити.

– Ти не можеш відвідувати історію у вівторок о 10-й, Мері Лі! – зауважила одна з них. – О 10-й у тебе соціологія.

– А заняття насправді починаються о восьмій ранку?

– І чому ти не вивчала у школі тригонометрію? Я попереджала тебе, що було б легше.

– Чому всі ми обов’язково повинні обирати базову англійську? Дурніших за нас тут немає?

Усі розсміялися й повернулися до мене, щоб долучити до обговорення. Та я ніби опинилася в іншому світі. Не відриваючи очей від книжки, я посипала запитаннями.

– Що таке «уважне прочитання»? – поцікавилась я. – Що це? Йдеться про уважне прочитання російської літератури! Що це означає?

– Не турбуйся, ти не мусиш записуватися на той курс. Ти ж ходитимеш на базову англійську для початківців із Сарою? Коли тобі зручніше – у вівторок чи четвер?

– Боже мій! – шепотіла я, шалено гортаючи сторінки. – Тут є курс «Історія західної музики»! Там виконують музику чи говорять про неї? Як відбувається навчання? А треба знати нотну грамоту, щоб записатися на цей курс? Ой, погляньте, «Стародавні торговельні шляхи центральної Азії»! Дивіться! «Золоті персики Самарканда!» Де розташований Самарканд? Хочу такий персик! Чи то про якусь картину? Історична геологія? Історична геологія?! Лише послухайте: «Гімалаї піднялися з дна древнього моря Тетіс, тож тепер приблизно на висоті 6 миль над рівнем моря можна знайти скам’янілі залишки морських мушель віком 20 000 000 років»! Я зараз знепритомнію. О Боже!

Я опинилася у всесвіті знань. Ніколи раніше зі мною такого не траплялося; я була не готова до зустрічі з цим каталогом. Я не читала про таке в жодному романі, ніхто ніколи про це не розповідав. Мені перехопило подих.

– Це твоя Школа вільних мистецтв [1] Вільні мистецтва в історії освіти – навчальні дисципліни, спрямовані на надання загальних знань і інтелектуальних умінь як підготовчого етапу до занять філософією. У сучасних університетах термін «вільні мистецтва» означає освіту поза спеціальністю; до «вільних мистецтв» належать література, іноземні мови, історія, математика, соціальні та природничі науки. ( Тут і далі прим. перекл., якщо не зазначено інше. ) , – хихотнула одна зі студенток-старшокурсниць, що сиділа за сусіднім столиком, і, розважливо хитаючи головою, знову занурилась у свою книжку.

Школа вільних мистецтв. І хай навіть я не розуміла значення всієї фрази, кожне з цих слів бриніло для мене як насолода. Багато років по тому в одній букіністичній крамниці я знову натрапила на цю назву в книжках, присвячених піднесенню освіти в Середні віки. Я дізналася, що, коли Європа виринула з мороку Темних століть, діти тих самих варварів, які підкорили Рим і ледве не знищили писемність (у більшості своїй – монахи, воїни, сенатори й навіть імператори), закохалися в навчання. Просто шалено закохалися в навчання! Вони прагнули прочитати ті нечисленні книжки, що збереглися, й проводили все своє життя, намагаючись по цитатах із пізніших робіт зібрати докупи втрачені давньогрецькі та давньоримські шедеври.

Я розуміла їх. Я була впевнена в цьому. Якби я знала як, я б доклала всіх зусиль, аби стати таким монахом і мати змогу благоговійно переписувати манускрипти, як це робили колись вони, сприймаючи своє заняття за особливу форму молитви. Я одразу вирішила, що відтоді переписуватиму від руки кожну книжку, яка мені сподобається.