Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

Плани щодо шлюбу: «Я планую одружуватись лише тоді, коли матиму фінансову стабільність».

«Чи проходили терапію, вживали транквілізатори, чи мали кримінальний досвід?»

«Я ніколи не вчиняв жодного злочинного акту. Я досі пам’ятаю, як у п’ять чи шість років я з батьком пішов до магазину і він поцупив там з полиці цукерку. Мені було соромно за його вчинок».

Аби заощадити гроші на оренду, Том Томпсон спав на задньому сидінні своєї машини, умови в якій були незручними і не підходили для навчання. Недавно йому довелося «прибити павука, який двічі мене вкусив, один раз в око, другий раз — в губу». Проте він щойно закінчив повний курс літньої школи для покращення своєї кредитоспроможності. Він також працював 45 годин на тиждень у різних місцях, харчувався залишками їжі в студентській їдальні — економив гроші на навчання в наступному семестрі. Завдяки завзятості й ощадливості Том планував закінчити коледж на шість місяців швидше. Весь свій вільний час він займався спортом, і цим, очевидно, можна було пояснити повну відсутність у нього приватного життя — побачень з дівчатами чи зустрічей з друзями.

Отримувати гроші за участь у дослідженні тюремного життя — це для Тома було ідеально, оскільки його навчання й літня робота вже закінчились і йому був потрібен підробіток. Триразове харчування, справжнє ліжко і, можливо, гарячий душ були наче виграшем у лотерею. Тож сприймати майбутні два тижні як оплачувану відпустку він мав більше підстав, ніж будь-хто.

Йому не довелося довго робити присідання біля під’їзду будинку № 560 на Кінґслі-стріт, де він очікував початку своєї участі в нашому експерименті: невдовзі патрульна машина затрималася біля його шевроле 1965-го року випуску. За нею на якійсь відстані їхав фіат Гейні з нашим безстрашним оператором, який мав відзняти останній арешт. Після цього він хотів познімати у поліційному відділку, а потім — у нашій в’язниці. Білл хотів повернутися на телеканал із найгарячішими кадрами для нудної програми недільних вечірніх новин.

«Я Том Томпсон, сер. Я готовий до арешту і не чинитиму ніякого опору».

Бобові це видалося підозрілим: цей хлопець міг бути якимсь божевільним, який хотів застосувати на практиці свої знання з карате. Наручники одягнули одразу ж — навіть раніше, ніж було зачитано правила Міранди. Обшук на предмет захованої зброї проводився ретельніше, ніж це було з іншими арештантами, тому що Боб не довіряє тим, хто не чинить опору. Занадто зухвало і самовпевнено цей хлопець поводився в ситуації арешту; зазвичай за такою поведінкою щось криється, якась пастка: може, у цього пацана десь схований пістолет чи його адвокат уже складає звинувачення в неправомірному арешті, а може, ще якась несподіванка. «Я не психолог, — сказав мені потім Джо, — але з тим хлопцем Томпсоном щось не так: він схожий на військового, на сержанта ворожої армії».

На щастя, в ту неділю в Пало-Альто не було зафіксовано ніяких порушень, жодна кішка не застрягла на дереві, і Боб із Джо спокійно встигли завершити всі арешти за правилами. До полудня всіх наших ув’язнених було оформлено й доставлено до нашої в’язниці в руки нетерплячих новоспечених охоронців. Цим молодим людям доведеться покинути сонячний рай Пало-Альто і спуститися невеличкими бетонними східцями в підвал будівлі факультету психології (Джордан-хол на Серра-стріт). Для декого це будуть сходи в пекло.

Неділя.

Хай розпочнеться ритуал приниження

Кожного з ув’язнених із зав’язаними очима доправили фронтальними центральними сходами Джордан-холу вниз, в нашу невеличку в’язницю. Охоронці наказують їм роздягнутися, витягнути до стіни руки та широко розставити ноги. В’язні без одежі стоять у цій незручній позиції впродовж певного часу. Охоронці їх ігнорують, оскільки завершують упорядкування — спаковують для зберігання особисті речі ув’язнених, облаштовують свої приміщення і збирають ліжка у трьох камерах. Перш ніж видати кожному ув’язненому уніформу, його обсипають порошком, нібито дезінсекційним засобом, щоб позбутися вошей, яких ті могли занести у нашу в’язницю. Без жодних заохочень з нашого боку деякі охоронці починають насміхатися з геніталій ув’язнених, вказуючи на малий розмір пеніса або сміючись з того, що їхні яєчка звисають нерівно. Такі собі чоловічі жарти!

Далі кожному ув’язненому (все ще із зав’язаними очима) видають його уніформу — нічого особливого — проста сорочка, схожа на рудувато-коричневу муслінову сукню, з номерами для ідентифікації на грудях і на спині. Номери пришили з наборів, які ми купили в крамниці товарів для бойскаутів. На голову ув’язнені вдягають жіночі нейлонові панчохи, щоб сховати волосся (часто довге). Це замість гоління голови, яке є частиною ритуалу для новачків в армії й деяких тюрмах. Крім того, покриття голови — метод стирання однієї з ознак індивідуальності. Він сприяє більшому знеособленню в межах тюремної касти. Далі кожен ув’язнений взуває пару гумових черевиків і до однієї зі щиколоток йому прикріплюють замкнений ланцюг — постійне нагадування про позбавлення волі. Навіть коли він спатиме, то згадуватиме про свій статус — ланцюг ударятиме по нозі, коли в’язень крутитиметься вві сні. Ув’язненим заборонено носити спідню білизну. Тож, коли вони нахиляються, видно сідниці.