Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

Коли в’язні повністю перевдягнулися, охоронці знімають пов’язки з їхніх очей, щоб ті могли оцінити свій новий вигляд, подивившись у приставлене до стіни дзеркало на повний зріст. Особу кожного ув’язненого документують з полароїдним фото в офіційній реєстраційній формі, де ім’я замінюють ідентифікаційним номером. Приниження в’язнів розпочалися — щось схоже спостерігається в багатьох установах: від військових тренувальних таборів до в’язниць, лікарень і низькокваліфікованих робіт.

«Не крути головою! Закрий рота! Не рухай руками й ногами! Просто замри! Заткнися і стій, де стоїш!» — гаркає охоронець Арнетт, уперше демонструючи свою владу [40]. Він та інші охоронці денної зміни, Джей Лендрі й Маркус, уже починають погрожувати поліцейськими кийками, роздягаючи і вдягаючи ув’язнених. Перші четверо ув’язнених вишиковуються в лінію і їм зачитують кілька основних правил, сформованих під час інструктажу охоронців і наглядача напередодні. «Не люблю, коли начальник виправляє мою роботу, — каже Арнетт, — тож зі мною ви не захочете, щоб хтось мене поправляв. Уважно слухайте правила. Ви повинні звертатися до ув’язнених лише за номером, а до охоронців — “Пане наглядачу”».

Коли привозять наступних в’язнів, їх так само обробляють «дезінсекційним засобом», перевдягають і наказують приєднатися до нових приятелів, що стоять лицем до стіни, очікуючи вказівок. Охоронці намагаються бути дуже поважними. «Дехто з вас, ув’язнених, уже знає правила, але решта не уявляє, як треба поводитися, тож вам доведеться їх вивчити». Кожне правило зачитують повільно, вагомо й владно. Ув’язнені горбляться, човгають ногами, розглядають довкола цей новий дивний світ. «Номер 7258, випрямився! Руки по швах, в’язні!»

Арнетт починає опитувати ув’язнених, перевіряючи знання правил. Він вимогливий і критичний, наполегливо намагається дотримуватися серйозного тону, в офіційній військовій манері. Його стиль ніби говорить, що він просто виконує свою роботу — нічого особистого. Але в’язні взагалі не реагують на це: хихотять, сміються, не сприймають його всерйоз. Вони ще геть не увійшли в свої ролі ув’язнених — поки що.

«Не сміятися!» — наказує охоронець Джей Лендрі. Кремезний, з довгим скуйовдженим білявим волоссям, він приблизно на 15 сантиметрів нижчий за Арнетта, високого худорлявого хлопця з орлиними рисами обличчя, темно-русявими кучерями і міцно стиснутими губами.

Раптом до в’язниці заходить начальник Дейвид Джаффе. «Уся увага на стіну, доки я не закінчу читати правила», — каже Арнетт. Насправді Джаффе — один із моїх студентів-старшокурсників у Стенфорді — невисокий хлопець (десь 167 см). Проте зараз він виглядає вищим: випростана постава, розправлені плечі, голова високо піднята. Він уже призвичаївся до ролі начальника в’язниці.

Я спостерігаю за всім, що відбувається, з маленького, вкритого маскувальною сіткою віконця поза перегородкою. Вона приховує нашу відеокамеру, магнітофон Аmрех і крихітне оглядове місце у південному кінці Двору. За маскувальною сіткою Курт Бенкс разом з рештою нашої дослідницької групи занотовуватимуть особливі події упродовж двох наступних тижнів, як-от: харчування, переклички, відвідини батьків, друзів і тюремного капелана або якісь порушення спокою. У нас немає достатньої кількості коштів для безперервного запису, тому ми діємо так розважливо. Це також місце, звідки ми, експериментатори, а також інші спостерігачі, можемо стежити за перебігом подій, не втручаючись у них, і притому ніхто не знатиме, коли ми записуємо чи дивимося. Ми можемо спостерігати і записувати на плівку лише те, що відбуватиметься безпосередньо перед нами в Дворі.

Хоча ми й не можемо зазирнути в камери, та ми можемо підслухати. Камери обладнано аудіопристроями, що дають нам змогу фіксувати деякі розмови ув’язнених. В’язні нічого не знають про мікрофони, заховані поза панелями прихованого освітлення. У такий спосіб нам вдасться дізнатися, про що вони думають і що відчувають, перебуваючи на самоті, і чим вони діляться між собою. Це також може бути корисним для ідентифікації ув’язнених, які потребують особливої уваги, тобто тих, хто буде надміру перевантажений емоційно.

Я вражений поважністю Джаффе і здивований, бо вперше побачив його одягненим у спортивну куртку й краватку. У такому вбранні рідко зустрінеш студента нині, у часи хіпі. Він нервово підкручує свої великі, як у Сонні Боно, вуса, вживаючись у свою нову роль. Я сказав Джаффе, що саме час представитися начальником цій новій групі ув’язнених. Він трішки опирається, бо не любить хизуватися, як інші хлопці, а навпаки — непримітний і стримує свою силу. Оскільки Джаффе не було в місті, він не брав участі в розробці наших далекосяжних планів, а от учора прибув — якраз вчасно, щоб пройти інструктаж наглядачів. Джаффе почувався трохи не в своїй тарілці, особливо через те, що Крейґ і Курт закінчили бакалаврат, а він ще старшокурсником. Можливо, він також почувався незручно через те, що був найнижчим серед працівників — усіх зі зростом понад 180 сантиметрів. Та він випрямляє спину і постає перед в’язнями сильним і поважним.