Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

Місіс Уїттлоу приголомшено спостерігала за тим, як обшукують її сина, одягають на нього наручники і як, пригнувши йому голову, наче звичайному злочинцеві, яких вона щодня бачить у теленовинах, садять у поліцейську машину. Зібравши все своє самовладання, жінка спокійно питає: «Що це все означає, офіцере?».

«Мем, у мене наказ заарештувати Ґаббі Уїттлоу, який звинувачується у...»

«Ясно, офіцере... я ж казала йому не чіпати ті дорожні знаки, не спілкуватися з тими хлопчиськами Дженнінґсами».

«Мам, ти не розумієш, це частина...»

«Офіцере, Ґаббі хороший хлопчик. Ми з його батьком з радістю оплатимо заміну всього, що вони зіпсували. Це ж був лише жарт, нічого серйозного вони не планували».

До цього часу на пристойній відстані вже зібралася невелика група сусідів, яких вабила цікава сцена загрози чиїйсь безпеці. Місіс Уїттлоу доклала особливих зусиль для того, щоб їх не помічати: вона не могла відволікатися від головного завдання — переконати працівника поліції краще ставитися до її сина. «Якби тільки Джордж був тут, він би точно знав, як цьому зарадити, — подумала вона. — Ось що трапляється, коли в неділю гольф ставлять на перше місце замість Бога».

«Гаразд, давайте рухатися, у нас напружений графік; ще є багато арештів, які потрібно зробити цього ранку», — сказав Джо, підводячи «підозрюваного» до патрульної машини.

«Матусю, тато знає про це все, він підписав угоду, все в порядку, не хвилюйся, це лише частина...»

Звуки сирени патрульної машини і її миготливі вогні привернули увагу ще більшої кількості сусідів, які почали втішати бідолашну місіс Уїттлоу, чий син здавався таким хорошим хлопчиком.

Ґаббі вперше ніяковів, бачачи страждання своєї матері, і почувався винним, сидячи сам-один на задньому сидінні поліцейської машини за захисною сіткою й з одягнутими наручниками.

«То ось як почуваються злочинці», — роздумував він, і його рожеві щоки почервоніли від збентеження, коли він помітив, як сусід, містер Палмер, тиче у нього пальцем і вигукує до своєї доньки: «Куди котиться цей світ? Тепер ще й хлопчак Уїттлоу скоїв злочин!»

У відділку процедура арешту проходила зі звичною ефективністю, з огляду на готовність підозрюваного співпрацювати. Офіцер Боб наглядав за Ґаббі, коли Джо обговорював з нами, як пройшов перший арешт.

Я думав, що це зайняло трохи забагато часу, зважаючи на те, що ми мали заарештувати ще вісьмох. Однак телеоператор хотів, щоб усе тривало якомога повільніше, аби він знайшов кращий ракурс для зйомки, тому що для хорошого сюжету необхідно кілька гарних епізодів арештів. Ми погодилися, що наступне затримання можна провести ще повільніше і дати йому можливість зняти всі епізоди, але потім, — незалежно від якості зйомки, — на першому місці буде експеримент, і арешти будуть пришвидшені. За півгодини ми заарештували лише Уїттлоу. З такими темпами ми витратимо на арешти цілий день.

Я розумів, що співробітництво поліції залежить від присутності преси, тому боявся, що після закінчення зйомки вони не захочуть продовжувати арештовувати наших «в’язнів». За цією частиною експерименту можна було тільки спостерігати, і я знав, що успіх її перебігу залежить не від мене. Тут багато що могло піти не так, і здебільшого я це передбачав і намагався цьому запобігти. Але завжди траплялись неочікувані події, які могли б зіпсувати навіть найкраще продумані плани. У світі (чи то у «полі», як кажуть соціологи) занадто багато непередбачуваних випадковостей. У цьому й плюс лабораторних досліджень: експериментатор відповідає за все. Досліджувані перебувають під впливом дослідника. Це як пересторога в посібнику з проведення допитів поліцейськими: «Ніколи не допитуйте підозрюваного або свідка у нього вдома, доставте його в поліцейський відділок: тут допит проводити легше за відсутності звичної обстановки і браку соціальної підтримки. Крім того, вам не доведеться турбуватись через незаплановані перешкоди».

Я обережно намагаюся натякнути поліцейському, щоб рухався швидше, але Білл знову і знову просить зняти ще один план у ще одному ракурсі. Джо зав’язав Ґаббі очі. Нарешті форму 01-6 Бюро карного розшуку та ідентифікації заповнено, всю необхідну інформацію записано, відбитки пальців знято, залишається лише сфотографувати затриманого. Ми хотіли це зробити на полароїд у нашій в’язниці — сфотографувати всіх ув’язнених уже в їхній уніформі, щоб заощадити час. Ґаббі пройшов через увесь процес реєстрації без жодних коментарів і емоцій. На першу і єдину спробу пожартувати Джо різко кинув йому: «Ти тут умний, да?». Тепер він сидить у маленькій камері попереднього затримання в поліцейському відділку з пов’язкою на очах, самотній, безпомічний, запитуючи себе, навіщо він вплутався в це все і чи взагалі це того варте. Його втішає тільки те, що якщо все стане занадто важко, то його батько і двоюрідний брат — державний адвокат — витягнуть його звідси, розірвавши контракт.