Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

«ХРЮ-ХРЮ, СВИНІ ВЖЕ ТУТ»

Наступний сценарій арешту розігрався в маленькій квартирі Пало-Альто.

«Даґу, чорт, прокидайся, це поліція. Одну хвилинку, будь ласка, він уже йде. Ти б штани вдягнув, чи що».

«Поліція? Типу як поліція? Чого вони від нас хочуть? Так, Сюзі, не переживай, поводься спокійно, ми не зробили нічого, у них нема ніяких доказів. Дай мені поговорити з цими свинями. Я знаю свої права. Ці фашисти нам нічого не зроблять».

Боб помітив, що з цим хлопцем можуть бути проблеми, тому вирішив застосувати тактику дружнього переконання:

«Ви містер Даґ Карлсон?»

«Я, і що?»

«Мені шкода, але вас підозрюють у порушенні статті 459 Кримінального Кодексу — крадіжка зі зломом, — і я повинен забрати вас до відділку для реєстрації затримання. Ви маєте право зберігати мовчання, ви маєте...»

«Проїхали, я знаю свої права, я ж не просто так коледж закінчив. Де ордер на мій арешт?»

Поки Боб думав, як тактовно вирішити цю проблему, Даґ почув бомкання дзвонів сусідньої церкви. «Неділя!» Він і забув, що сьогодні неділя!

Він сказав собі: «Ага, в’язень? Значить, гра почалась? Ну ок: я вступав до коледжу не для того, щоб стати свинею-ментом, але якогось дня мене могли заарештувати по-справжньому — наприклад, минулого року, коли я брав участь у страйку в Келі. Я інтерв’юеру сказав — Гейні, здається, його звали, — я роблю це не заради грошей чи досвіду, бо вся ця затія здається мені дурацькою, і я не думаю, що з цього щось вийде. Але я хочу зрозуміти, що робити, коли на мене тиснутимуть як на політичного в’язня».

«Я сміюся, коли згадую те їхнє дурне запитання: “Оцініть імовірність того, що ви зможете продовжувати участь у в’язничному експерименті протягом двох тижнів, за шкалою від 0 до 100”. Я кажу — сто відсотків, це як раз плюнути. Це ж не справжня в’язниця, а лише імітація. Якщо мені не сподобається, я просто вийду з гри і піду. Цікаво, як вони сприйняли мою відповідь на питання: “Чим би ви хотіли займатися через десять років?” Ідеальне заняття, яким я хочу зайнятись і яке, я сподіваюся, допоможе змінити світ у майбутньому, — це революція».

«Хто я? чим я унікальний? Як вони сприйняли мою просту і пряму відповідь: “Для релігійних я — атеїст. Для «нормальних» — фанатик. За політичними переконаннями я — соціаліст. З погляду психічного здоров’я — здоровий. З екзистенційно-соціальної точки зору я розколотий на частини, дегуманізований, відчужений — і не надто цим переймаюся”».

Сидячи з зухвалим виразом обличчя на задньому сидінні патрульної машини, Даґ розмірковував про утиски бідних, необхідність відібрати владу в капіталістів і військових, які захопили все в цій країні. «Бути в’язнем добре, — думав він. — Усі захопливі революційні ідеї походять із тюремного досвіду». Він відчував спорідненість із одним з «братів тюрми Соледад» — Джорджем Джексоном, чиї листи йому так подобалися. Даґ знав, що в солідарності всіх пригноблених ховається сила, яка здатна довести революцію до успіху. Можливо, цей маленький експеримент стане першим кроком у тренуванні його розуму й тіла для можливої боротьби проти фашистів, які правлять Америкою.

Офіцер, який реєстрував дані Даґа, геть-чисто ігнорував його зухвалі коментарі. Зріст, вага та відбитки пальців були успішно зафіксовані. Він був весь поглинутий роботою. Джо легко водив кожним пальцем, отримуючи чіткий відбиток навіть тоді, коли Даґ намагався утримувати руку нерухомо. Даґ був трохи здивований, наскільки сильним був поліцай, — а може, він сам просто трохи ослаб від голоду, бо ж сьогодні ще не снідав. Ця похмура процедура викликала у хлопця трохи параноїдальну думку: «А раптом ці стенфордські пацюки дійсно передали мене справжнім поліцейським? Який я дурний, що так багато їм про себе розпатякав. Тепер вони використають інформацію проти мене».

«Гей, мусор! — гукнув Даґ своїм високим голосом. — Скажи мені ще раз, у чому мене звинувачують?»

«У крадіжці зі зломом. Це ваш перший арешт, і через якихось кілька років ви зможете отримати умовно-дострокове звільнення».

«Я ГОТОВИЙ ДО АРЕШТУ, СЕР»

Наступний арешт відбувається у завчасно обраному місці біля під’їзду мого секретаря Розенн. Нам потрібно заарештувати Тома Томпсона. Том має тілобудову молодого бичка (на зріст трохи вищий за 170 см, 77 кілограмів суцільних рельєфних м’язів, підстрижений під «їжачок»). Якщо існують справжні прагматики, то цей вісімнадцятирічний солдат — один з них. Коли ми запитали його на інтерв’ю: «Чим ви хочете займатися через десять років?» — його відповідь була несподівана: «Де і чим — несуттєво, проте це буде пов’язане з організацією та підвищенням ефективності в неорганізованих і неефективних сферах державного управління».