Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Волта не вразило дослідження ЦРУ, де вказано, що прогнози Буено де Мескіти справджувались у 90 відсотках. «Це просто чиновник ЦРУ середнього рівня говорить: “Непоганий інструмент”, — розповідає Волт. — Це не те саме, якби Брент Скоукрофт казав: «В адміністрації Буша ми не ухвалювали жодних рішень, не проконсультувавшись із Буено де Мескіта». [131] Клів Томпсон, «Чи може теорія ігор передбачити, коли Іран отримає бомбу?», New York Times Magazine online, 12 серпня 2009 року.

І хоча точність прогнозів Буено де Мескіти невідома, важливіше тут те, що для його передбачень існує хороший ринок. Організації, що мають справу з високими ставками, — життя людей, гроші або і те, й інше, — неминуче жадібно кидаються на пошуки інформації перед тим, як ухвалювати ризиковані рішення. На фахівців, які кажуть, що можуть зазирнути в майбутнє, завжди буде більший попит, ніж на тих, хто пропонує обмеженіші консультації.

Спеціалістам із опитувань і консультантам на зразок Буено де Мескіти платять за передбачення, і вартість їхніх послуг лишається на розсуд клієнтів. Але інші фахівці та інтелектуали також створюють прогнози, і невдалі передбачення роблять свій внесок у руйнування довіри до науковців і професіоналів. Коли люди, які не змогли передбачити крах Радянського Союзу або обіцяли, що велика війна в Іраку буде легкою перемогою, знову роздають поради з питань життя та смерті, скептичність громадськості можна зрозуміти.

Якщо ж не брати до уваги питання, чи фахівці повинні робити передбачення, усе одно лишається проблема, що вони прогнозують і їхні прогнози часом вражаюче погані. У популярному дослідженні про «чорного лебедя», тобто непередбачувані події, що змінюють хід історії, Насім Талеб засуджує «епістемологічну самовпевненість» прогнозування загалом: [132] Насім Талеб, «Чорний лебідь» (Нью Йорк: Random House, 2010), xxiv-xxv.

Однак поводимося ми так, ніби здатні передбачити історичні події, ба гірше — змінити хід історії. Ми прогнозуємо дефіцит пенсійного фонду й ціни на нафту на тридцять років уперед, не усвідомлюючи навіть, що не знаємо, якими вони будуть наступного літа. Наші прогностичні помилки в політиці й економіці настільки великі, що, проглядаючи історію прогнозів, я щипаю себе, аби переконатися, що це не сон . [133] Книжка Насіма Талеба «Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті» вийшла друком у видавництві «Наш Формат» 2017 року. — Прим. пер.

Застереження Талеба про постійну присутність непевності — важливе зауваження, але його наполягання на тому, що треба змиритись із марністю передбачень, непрактичне. Люди не опустять рук і не кинуть спроб застосувати фаховість, щоб заздалегідь мінімізувати ризики.

Питання не в тому, чи повинні фахівці робити передбачення. Вони все одно будуть так чинити. Їх проситиме про це суспільство та уряд. Радше питання в тому, коли та як фахівці мають прогнозувати й що робити , якщо вони помиляються.

У 2005 році вчений Філіп Тетлок [134] На українському ринку є книжка Дена Гарднера та Філіпа Тетлока «Суперпрогнозування. Мистецтво та наука передбачення» («Наш Формат», 2018). — Прим. ред. зібрав дані про фахові передбачення в суспільних науках і з’ясував те, про що багато хто підозрював: «Коли порівняли експертів із носіями мінімальної продуктивності — дилетантами, шимпанзе, що кидають дротики, та різноманітними алгоритмами екстраполяції, — з’ясувалося, що фаховість практично не означає більшої здатності робити зважені або чіткі прогнози». [135] Філіп Тетлок, «Фахові політичні судження» (Прінстон: Princeton University Press, 2005), 20. Здавалося, експерти не вправніше роблять прогнози, аніж крутять рулетку. Результати Тетлока утвердили багатьох людей у думці, що фахівці насправді не розуміються на тому, над чим працюють.

Така реакція на працю Тетлока — це класичний випадок нерозуміння фаховості пересічними людьми. Як зауважив сам науковець, «радикальні скептики зраділи таким результатам, але вони почали виклично себе поводити, а ми шукаємо закономірності в тому, хто й що спрогнозував правильно. Радикальний скептицизм радить нам нічого не очікувати. (...) Але дані виявили більше вірних прогнозів, ніж можна було списати на випадок». [136] Тетлок, «Фахові політичні судження», 20.

По суті Тетлок не порівнював фахівців із рештою людей, а порівняв їх із базовими показниками, а також із прогнозами інших експертів. Питання було не в тому, чи фахівці прогнозують не ліпше, ніж решта, а в тому, чому деяким спеціалістам передбачення вдаються краще. А це вже зовсім інша проблема. Як зазначав Джеймс Суровєцкі (той, що писав про мудрість натовпу), важливе розмаїття думок. Це означає, що багато думок може дати кращий результат, ніж одна, проте не значить, що коли ви «зберете групу різних людей, але без базових знань, їхня колективна мудрість буде кращою, ніж мудрість фахівців». [137] Джеймс Суровєцкі, «Мудрість натовпу» (Нью-Йорк: Anchor, 2005), 31.