Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Тетлок насправді з’ясував не те, що експерти були нічим не кращі за людей, які випадково вгадували, а те, що певні категорії фахівців, здавалося, ліпше застосовують знання для створення гіпотетичних припущень, ніж їхні колеги. Науковець використав розподіл людей на «їжаків» та «лисиць» від британського мислителя Ісайї Берліна, щоб відрізняти фахівців із широким, усеосяжним знанням («лисиця багато знає») від тих, чия фаховість вузька та глибока («їжак знає одне»). Дослідження Тетлока — це одна з найважливіших праць, що коли-небудь були написані про те, як мислять експерти, і заслуговує на повне прочитання. Проте один із найбільш інтригуючих результатів можна підсумувати, зауваживши, що фахівці стикаються з проблемами, намагаючись перейти від пояснень до передбачень, але «лисиці» загалом мають кращі показники, ніж «їжаки», з багатьох причин.

Наприклад, «їжаки» були надто зосереджені на тому, щоб застосувати власні специфічні знання до ситуацій, що виходили за межі їхньої компетентності, поки «лисиці» намагалися поєднати більше інформації та змінити думку, отримуючи нові чи кращі дані. «Самокритичний, сприйнятливий до контраргументів спосіб мислення “лисиць”, — з’ясував Тетлок, — уберігав їх від надлишкового ентузіазму щодо власних прогнозів, що було властиво “їжакам”, особливо з високим рівнем знань». [138] Тетлок, «Фахові політичні судження», 21.

Технічні фахівці, що якраз за типом є «їжаками», мали значні труднощі не лише із самими передбаченнями, а й із тим, щоб узагалі розширити власну здатність до обробки інформації, яка стосується питань, що перебувають поза їхньою спеціалізацією. Людям із добре визначеною сферою знань бракує інструментів поза її межами, тому вони інстинктивно беруть те, що знають, і екстраполюють його назовні, хай навіть тема, із якою працюють, дуже віддалена від їхньої галузі. [139] Тетлок, «Фахові політичні судження», 101–103. Це призводить до більш упевнених прогнозів, які частіше виявляються помилковими переважно через те, що вчені, будучи класичними «їжаками», неохоче приймають та оброблять інформацію поза маленькою, проте дуже складною зоною їхньої фаховості.

Тут є чому повчитися не лише професіоналам, а й пересічним людям, які засуджують чи навіть кидають виклик прогнозам фахівців.

Найголовніше тут те, що помилкові передбачення не важливі для оцінювання фаховості. Зазвичай прогнози експертів (і це важлива деталь) рясніють застереженнями, бо світ повен непередбачуваних подій, які здатні спричинити велику ланцюгову реакцію. Історія може змінитися через випадкові події на зразок урагану чи серцевого нападу. Пересічні люди схильні ігнорувати ці застереження попри їхню важливість: так само вони не звертають уваги на прогноз погоди, у якому йдеться про те, що ймовірність дощу буде 70 відсотків. Якщо ж сонячний день, імовірність якого була три з десяти, таки настає, ці люди потім уважають, що прогноз погоди був неправильним.

Це не звільняє фахівців, а особливо фахові спільноти від відповідальності за масштабні помилки. Те, що жоден експерт із радянських питань у 1970-х не зміг передбачити крах СРСР до 1991 року, не так страшно, а от те, що думки фахівців зосередилися навколо протилежної позиції, ніби розпад Радянського Союзу був практично неможливий, — це вже серйозна помилка суджень, яка має хвилювати всю галузь. (На жаль, це нікого не турбує; за двадцять років більшість експертів із питань Росії відійшла від вивчення помилок один одного).

Однак невдалі передбачення не спростовують автоматично заяву про те, що фахівці таки знають більше, ніж пересічні люди. Обивателі не повинні вважати, що коли експерти не змогли чогось передбачити, то це означає, що всі думки однаково притомні (або однаково безглузді). Фахівець із опитувань Нейт Сілвер, [140] На українському ринку є книжка Нейта Сілвера «Сигнал та шум. Чому більшість прогнозів виявляються хибними» («KM-Букс», 2018). — Прим. ред. який заслужив свою репутацію вражаюче точними прогнозами президентських виборів 2008 та 2012 років, зазначав, що його прогнози про кандидата в президенти від республіканців Дональда Трампа в 2016 році базувалися на хитких припущеннях. [141] Див., наприклад, Тіна Нґуєн, «Як Нейту Сілверу на вдалося передбачити Трампа», Vanity Fair, 1 лютого 2016 року. Але прогнози Сіл­вера щодо інших президентських перегонів лишаються дійсними попри те, що феномен Трампа став сюрпризом для нього та для інших. Як писав пізніше колумніст Ноа Ротман, «Трамп продемонстрував те, що багато правил, вивченню яких політичні фахівці присвятили свої кар’єри, цього року не подіяли. Але фраза “все, що ми знали про політику, виявилося помилковим” не тотожна вислову “ми нічого не знаємо про політику”». [142] Ноа Ротмен, «Чому вони вважають, що Трамп може перемогти в листопаді?», Commentary online, 27 квітня 2016 року.