Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Але й споживачі новин мають тут важливі обов’язки. У мене для вас, читачів, є чотири рекомендації, як сприймати новини: будьте скромнішими, намагайтесь осягнути все, будьте менш цинічними й прискіпливіше робіть вибір.

Будьте скромними. Так, принаймні почніть із припущення, що люди, які писали статтю, з усіма їхніми недоліками, знають більше про цю тему, ніж ви. І намагайтеся пам’ятати, що переважно людина, яка є автором матеріалу, провела з цією темою більше часу, ніж ви. Якщо розглядатимете будь-яку історію в медіа чи джерело новин уже з припущенням, що знаєте про цю тему стільки ж, скільки будь-хто інший, усе слідкування за новинами буде просто марнуванням вашого часу.

Намагайтесь осягнути все. Хай ваше харчування буде різноманітним. Ви ж не хочете весь день їсти одне й те саме, то й не споживайте ті самі джерела інформації постійно. Коли я працював у політиці, то був підписаний на декілька журналів одночасно з усього політичного спектру. Не будьте провінційними: дивіться медіа з інших країн, бо вони часто пишуть про події, про які американцям не відомо нічого. І не кажіть, що у вас немає часу. Усе у вас є.

Будьте менш цинічними — або принаймні не будьте настільки цинічними. Дуже малоймовірно, що хтось пише щось навмисне, щоб вам брехати. Так, люди, які пишуть статті, часто мають свої плани, і завжди знайдеться ще одна Сабріна Ерделі. І так, журналісти, статті яких ви читаєте або чиї репортажі дивитеся, завжди щось зрозуміють не так, і часто їм бракуватиме самосвідомості. Ніхто з них не має монополії на правду, але не всі вони брехуни. Журналісти стараються як можуть, дотримуючись власних уявлень, і більшість із них буде рада, що ви читаєте й інші джерела інформації.

Прискіпливіше робіть вибір. Якщо бачите певну статтю у відомому медіа і щось вам здається не так, знайти якийсь сумнівний сайт — це не вихід. Сайти певних політичних рухів чи, ще гірше, комерційні сторінки, які працюють для фанатиків і дурнів, не допоможуть вам у пошуках надійної інформації. Натомість ставте собі питання, споживаючи інформацію. Хто автори? Чи є в них редактори? Хто стоїть за цим репортажем — якийсь журнал чи газета? А може, це частина політичних дій? Чи можна перевірити ці заяви? Чи пробували інші медіа перевірити або спростувати ці статті?

Прихильники теорій змов і шарлатанства ніколи не повірять у щось, що суперечитиме їхнім поглядам, але більшість із нас вище цього. І пам’ятайте: читати статті та слідкувати за новинами — це навичка, що, як і будь-яке інше вміння, поліпшується з повторенням. Найкращий спосіб стати добрим споживачем новин — це регулярно дізнаватися нову інформацію.

Я нещадно критикую низький рівень базових знань серед американців, нарцисизм та упередження, що заважають їм дізнаватися нове, мережу коледжів, яка посилює невігластво замість того, щоб із ним боротися, журналістів, які думають, що їхня робота — розважати аудиторію, і надто ледачих чи недосвідчених репортерів, які не можуть уловити суть написаного. Я грозив кулаком більшості груп, які, на мою думку, несуть відповідальність за смерть фаховості й за підрив довіри до усталених знань у часи, коли ми цього найбільше потребуємо.

Поки що я не зачепив лише одну групу — фахівців.

Що ж відбувається, якщо помиляються фахівці, і хто має вирішувати, коли дослухатися до них, а коли не зважати на їхні слова? Візьмімося за це питання в наступному розділі.

У 2002 році видатний історик написав, що широко відомі розповіді про оголошення «Ірландців просимо не турбувати» в Америці ХІХ століття були насправді міфами. Річард Дженсен, професор Іллінойського університету, сказав, що такі оголошення були вигадками, «міфами віктимізації», які ірландські іммігранти передавали своїм дітям, аж поки ті не стали незаперечними міськими легендами. Протягом десяти років більшість істориків приймала на віру знання Дженсена на цю тему. Його опонентів називали — іноді й сам Дженсен — ірландсько-американськими прихильниками.

У 2015 році сталась історія, яка, здавалося, уособлює смерть фаховості: восьмикласниця Ребекка Фрайд заявила, що Дженсен помилявся, бо вона переконалася в цьому, здійснивши дослідження за допомогою гуглу. Дівчина була стримана, але рішуча. «Дженсен працював у науці десятиліттями до мого народження, і я зовсім не хочу показати неповагу до нього та його роботи», — казала вона пізніше. Усе це здавалося просто черговим випадком, коли акселерована дитина розказує досвідченому вчителю, почесному професору історії, що він не виконав домашню роботу.