Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Утім, іронія в тому, що ні кабельне телебачення, ні інтернет не запроваджували цілодобовий цикл новин. За це ми можемо подякувати Рухоллі Мусаві Хомейні з Ірану.

У листопаді 1979 року іранські революціонери вчинили напад на посольство США в Тегерані, захопивши десятки американців у заручники. Ця подія шокувала громадян США, що бачили, як це все відбувалося, практично в режимі реального часу. Іранська драма із заручниками виявилася чимось новим, історією, що не була схожа ні на війну, ні на кризy. В’єтнам був сповільненою катастрофою, що тягнулася десятиліття, тоді як карибська криза тривала два тижні — швидше, ніж телебачення та газети могли детально про неї розповісти. Захоплення заручників було стрімким, із кількома днями насилля, які далі змінилися тривалим періодом очікування та хвилювання.

Новинні медіа загрузли. З одного боку, американці були в серйозній небезпеці за кордоном, а з іншого — нічого не відбувалося. Як комік Чеві Чейз щотижня на шоу Saturday Night Live оголошував, що Франсіско Франко все ще був мертвим, так і дикторам не було чого казати, окрім того, що заручники все ще лишались у полоні.

Телеканал ABC тоді вирішив спробувати дещо інше, пересунувши щоденний звіт про Іран на пізній вечір. Це було й маркетингове рішення: ABC тоді не мав вечірньої програми, щоб конкурувати з крутим ток-шоу суперника Джонні Карсона на NBC, і, як порівняти з таким шоу, випуск новин був досить дешевим. ABC заповнив вечірній ефір новою програмою, що називалася Nightline і була присвячена лише кризі. Щовечора телеканал виводив на екран слова «Америка в заручниках» поруч із кількістю днів, протягом яких людей тримають у полоні.

Диктор (зазвичай це був ветеран новин ABC Тед Коппел) заповнював ефірний час, беручи інтерв’ю у фахівців, журналістів та інших осіб, пов’язаних із кризою.

За рік заручники повернулися додому, але Коппел і Nightline лишилися та виходили в ефір ще багато років. Кабельне телебачення зробило можливим такі передачі й для послідовників формату, але саме програма Nightline запровадила цю модель. Термінові новини та стрічка повідомлень, що тепер біжить унизу екрана на новинних телеканалах — усе це пішло від програми, яка була створена на ходу як реакція на кризу.

Ще один спадок, що лишився від епохи Nightline і винайдення цілодобового циклу новин, — це знецінення порад фахівців у медіа. Викладач Воєнного коледжу армії США Стівен Метц правильно зауважив у 2015 році, що раніше «аудиторія була схильна керуватися думками представників національної безпеки, які заслужили свою повагу досвідом і фаховістю як найкращі чинов­ники, військові лідери, політики, науковці, працівники медіа та аналітичних центрів». А потім усе змінилося.

Важко зароблені знання стали нікому не потрібними, коли треба було заповнювати години ефіру на радіо, телебаченні та в онлайн-дискусіях. (...) Десятиліттями звертання до авторитетів розмивалось у політичній площині. Перенасичення інформацією та комунікаційними технологіями надало слово та впевненість людям, які за інших умов керувалися б думкою авторитетів. [92] Стівен Метц, «Поки більшає розумників серед зірок, страждає політика з національної безпеки США», World Politics Review, 14 серпня 2015 року.

«Озброєні дрібкою інформації, — доходить висновку Метц, — такі люди мають свою думку про дедалі більший спектр питань». До такої ситуації призвели продюсери та журналісти, запрошуючи цих осіб говорити про все на світі, а це спокуса, перед якою мало хто може встояти. (Я й сам не без гріха).

Програма Nightline була успішною, але телекомпанії все ще не бачили сенсу в тому, щоб з ранку до ночі показувати новини. Зрештою, хіба глядач нічого не хоче дивитися, крім цього? У 1980 році підприємець Тед Тернер поставив на те, що люди справді дивитимуться безкінечний потік новин, і запустив в ефір власний винахід — Cable News Network (СNN). Його називали «каналом курячої локшини», швидкорозчинної каші із заголовків. Тернер засміявся останнім, бо CNN не тільки став кабельним гігантом, а й зрештою породив собі конкурентів, включно з каналом Fox News, який згодом перегнав його за рейтингами.

Тернер зробив CNN значно яскравішим: там уже не просто сиділи білі чоловіки й пафосно зачитували новини. Першого червня 1980 року 39-річний Девід Вокер та його 31-річна дружина Луї Гарт поклали початок новому CNN, розповідаючи про те, як президент Джиммі Картер відвідував у лікарні правозахисника Вернона Джордана. Новини вже не були півгодинним слуханням заспокійливих чоловіків середнього віку на зразок Джона Ченселлора та Френка Рейнольдса, а стали активною взаємодією із цілою низкою молодших, привабливіших дикторів, які днями не зникали з екранів.