Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Звісно, обивателі не завжди помиляються про все на світі, а фахівці не повсякчас мають рацію. Раз у сто років правда може бути за підлітком, а помилитися здатна команда лікарів. Фахівці — це важливо, але звичайні люди примудряються жити щодня без порад професорів, інтелектуалів і решти всезнайок. Інтернет, за умови притомного використання, допомагає обивателям обмінюватися між собою тією інформацією, яку може бути надто складно чи дорого отримати від фахівців. Власне, інтернет, як і біржа чи інші механізми, які зводять здогадки широкого загалу докупи й роблять припущення про складні проблеми, можуть часом і переграти фахівців.

Те, як купа хибних здогадок перемелюється в одну правильну — це відомий феномен. На жаль, припущення багатьох про те, що інтернет може служити для спільного здобуття знань, підмінює слушну ідею, яку письменник Джеймс Суровєцкі називав «мудрістю натовпу», цілком недоречною ідеєю про те, що натовп мудрий, бо кожен у цьому скупченні людей — також мудрий.

Часом люди без спеціалізованих знань можуть краще в чомусь розібратись у групі, ніж поодинці. Це особливо доречно для рішень, де об’єднання великої кількості здогадок може утворити агреговану ідею, що буде кращою, ніж думка будь-якого експерта. Так, Суровєцкі переказував історію англійського повітового ярмарку, де людей спитали, скільки важить бик. Середній показник здогадок був кращим, ніж здогадка будь-якої окремої людини. Разом натовп майже вгадав точну вагу. [70] Джеймс Суровєцкі, «Мудрість натовпу» (Нью-Йорк: Anchor, 2005), xii-xiii. Так і колективні ставки на світовій фондовій біржі загалом вдаліші, ніж ставки будь-якого окремого біржового аналітика.

Існує багато причин, чому натовпу краще вдається оцінювання, аніж окремим людям. Крім того, велика кількість здогадок серед багатьох людей може допомогти позбутися до певної міри підтверджувального упередження, хибного сприйняття чи будь-яких інших помилок. Це також дозволяє людям, яким відома лише частина інформації, зробити свій невеличкий внесок у розв’язання проблеми. Тисяча людей може зібрати величезний складний пазл, навіть якщо кожна людина матиме лише кілька його частинок.

Неупереджений погляд натовпу коштував одному з найвидатніших журналістів Америки його роботи. У 2004 році на піку президентських виборів у США досвідчений диктор новин на каналі CBS Ден Разер і його продюсери вийшли в ефір із сюжетом про військову службу президента Джорджа Буша — молодшого. У CBS заявили, що мають документи з початку 1970-х, які доводять, що Буш покинув свій підрозділ у повітряних силах Національної гвардії США і так і не завершив службу. Буш, Верховний головнокомандувач, який на той час вів Америку у дві серйозні війни, змагався на виборах із сенатором Джоном Керрі, дещо прикрашеним героєм війни, і від такого звинувачення аж повітря дзвеніло в передвиборчій кампанії, що зосереджувалася на військових питаннях.

Прихильники Буша заперечували звинувачення, кажучи, що це шахрайські джерела та недбале журналістське розслідування, але зрештою цю історію спростували звичайні люди в інтернеті, а не розлючені поодинокі фахівці. Обивателі без жодного досвіду в журналістиці, але які купу часу провели біля комп’ютерів, помітили, що шрифт документів надто вже був схожий на один зі шрифтів у Microsoft Word. Звісно, у 1971 році у військово-повітряних силах користувалися друкарськими машинками. Текстового редактора Microsoft Word тоді ще не було. Отже, документи — фальшивка.

Стикнувшись із таким викликом для свого сюжету, канал CBS замовив розслідування. У мережі зрештою спростували як документи, так і сам сюжет. Продюсера, відповідального за це, звільнили. Ден Разер, який і донині переконаний, що він мав рацію, а всі решта помилялися, пішов на пенсію й подав у суд на свого працедавця. Журналіст програв.

Отже, навіщо ті фахівці? Якщо поставити певне питання достатню кількість разів чи дати завдання достатній кількості людей, то чому б і не покладатися на їхню колективну мудрість замість того, щоб питати сумнівну чи упереджену думку жменьки самопроголошених мудреців? Якщо одна людина розумна, а сотня — розумніша, то мільярд людей, які весь час спілкуються, має бути ще розумнішим.

Ентузіасти Вікіпедії серед іншого доводять, що майбутнє за таким видом колективного знання, а не за фахівцями, що покладаються на джерела та надійну інформацію. Теоретично перегляд кожної статті достатньою кількістю людей у громадській і відкритій енциклопедії, куди будь-хто може зробити свій внесок, мав би викорінити помилки та упередження. Статті повинні бути націлені на допитливе мислення звичайних людей, а не на вузькі інтереси науковців і редакторів. Не лише статті мали б бути неухильно точними й покращуватися з часом, а й цілі розділи — представляти собою набір інформації, яка справді цікавить читачів, а не систематичний, проте безглуздий конспект розмитих знань.