Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Люди, які, скажімо, шукають інформацію про горючі корисні копалини, можуть прокрутити купу сторінок про інший термін — наприклад, про скам’янілості динозаврів. Продивившись достатню кількість сторінок, ви втрачаєте здатність розуміти, що раніше не знали того, що щойно читали на цю тему. Натомість ви припускаєте, що знали й про динозаврів, і про корисні копалини, бо просто розумні. На жаль, уважати себе розумними, пошукавши в інтернеті, — це наче вважати себе хорошими плавцями, погулявши під зливою.

Команда науковців із Єлю дещо обережно сформулювала цю проблему: «приймати зовнішнє знання за внутрішнє». Чесніше було б сказати, що люди не пам’ятають більшість із того, що побачили тоді, як шалено клікали мишкою. Як помітив автор Том Джейкобс, «виявилося, що пошук провокує абсолютно необґрунтовану віру у власні знання, і це, беручи до уваги дедалі популярнішу звичку інстинктивно шукати відповіді онлайн на будь-яке питання, дещо жахає». [67] Том Джейкобс, «Пошук в інтернеті створює ілюзію знань», Pacific Standard online, 1 квітня 2015 року.

Звісно, когось це може й жахати, але така звичка точно дратує. Оця помилкова впевненість у набутому знанні може зробити працю фахівця практично нездійсненною. Хіба можна просвітити людей, які думають, що здобули знання, на яке треба витратити десять років, бо провели ранок у пошуковій системі? Кілька слів дискусії з обивателем — і серце експерта замре, почувши фразу «я трохи дослідив цю тему».

Як доступ до такої кількості інформації може не призводити хоча б до якогось підвищення рівня знань, наприклад, завдяки банальному процесу осмосу? Як люди можуть так багато читати й так мало брати з прочитаного? Відповідь проста: мало хто дійсно читає те, що знаходить.

Дослідження Університетського коледжу Лондона з’ясувало, що люди насправді не читають статті, які відшукують. Натомість вони швидко дивляться на кілька верхніх рядків чи перші речення і йдуть далі. Інтернет-користувачі, як зауважують дослідники, «не читають онлайн у традиційному розумінні; звісно, це ознаки того, що з’являються нові форми “читання”, коли люди, шукаючи швидких шляхів, просто проглядають заголовки, зміст і вступ статті. Здається, що вони використовують перебування онлайн, аби уникнути читання в традиційному сенсі». [68] Це та подальші посилання зі статті CIBER Університетського коледжу Лондона «Покоління гугл: інформаційна поведінка дослідника майбутнього», 11 січня 2008 року. І це, власне, протилежність повноцінному процесу читання, адже ціль інтернет-пошуків не стільки щось дізнатися, скільки виграти в суперечці, підтвердивши погляди, що вже існують.

Особливо вразливі перед цією тенденцією діти й молодь. Згадане дослідження припускає, що це відбувається, бо вони неточно уявляють собі, чим, власне, є інтернет, часто не усвідомлюючи, що це просто збірка мережевих ресурсів від різних авторів, тому мало часу приділяють оцінюванню доречності, точності та авторитетності інформації. «Бібліотечні ресурси не здаються молоді достатньо інтуїтивними в користуванні, і тому вона віддає перевагу Google і Yahoo!», бо ці сервіси пропонують знайомі, спрощені рішення її навчальних потреб. Викладачі та інші фахівці теж не застраховані від такої спокуси. Згідно з дослідженням, схоже, що «проглядання та переглядання» — це норма для всіх. Популярність серед старших науковців коротких підсумків досліджень у вступному абзаці це тільки підтверджує.

«Суспільство, — доходять висновку автори дослідження, — тупішає». Ця серйозна проблема може навіть бути страшнішою, аніж здається. Користувачі інтернету схильні вірити будь-чому, що першим покажеться в результатах пошуку, не зважаючи на джерела інформації. Зрештою, якщо пошукова система ставить це джерело першим у результатах, то йому можна вірити. Саме тому кожен, хто просуває контент в інтернеті, намагається зробити так, щоб посилання були вище в рейтингах пошукових систем. Якщо ви продаєте суп, то робите все можливе, аби налаштувати пошукову систему так, щоб людей, які шукали рецепт супу, натомість спрямовували до знижок на вашу продукцію.

Але що як ви продаєте щось важливіше, ніж суп? Наприклад, політичного кандидата? Є певні докази того, що рейтинги пошукових систем здатні змінювати те, як люди сприймають політичну реальність. У 2014 році два психологи здійснили дослідження явища, яке назвали ефектом маніпуляції пошукових систем, і заявили, що їхні тести показали здатність «збільшувати від 37 до 63 відсотків частку людей, які віддавали перевагу певному кандидату лише після однієї пошукової сесії». Отже, це потенційно становить «серйозну загрозу демократичній системі управління». [69] Роберт Епстейн, «Як гугл міг запустити вибори-2016», Politico, 19 серпня 2015 року. Зарано казати, що пошукові системи підривають демократію (принаймні поки що), але складно сперечатися з фактом, що більшість звичайних людей уже не здатна відрізнити реальну інформацію від того, що їм викидає пошукова система.