Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Просто уявіть собі, як усе ускладнюється, коли освіта ще й погана.

Адміністратор невеличкого коледжу — перепрошую, «університету» — може почитати цей розділ і сказати, що я несправедливо звинувачую бізнес у тому, що той поводиться як бізнес. Вища освіта зрештою — це індустрія, і немає гріха в тому, що корпорації в цій сфері конкурують між собою. Проте аналогія з бізнесом не працює, якщо виші не дають те, що обіцяли — освіту.

Гра починається задовго до того, як майбутній студент подає документи на вступ. Попри те, що коледжі скотилися до інтелектуально неспроможних програм, які базуються більше на покращенні умов життя студентів і неакадемічних заняттях, ці навчальні заклади водночас спромоглися роздути власну важливість і «відполірувати» свої бренди. Уже згадана мною тенденція збільшення кількості університетів — це не просто випадкове спостереження: це справді відбувається принаймні з початку 1990-х. Як і багато інших проблем, пов’язаних із вищою освітою, ця тенденція живиться грішми та статусом.

Одна з причин, чому невеличкі освітні заклади раптом перетворилися на університети, полягає в тому, щоб переконати студентів, що ті платять за послуги вищого ґатунку — за регіональний чи національний «університет», а не за місцевий коледж. [45] Невеличкий Каслтонський коледж у Вермонті тепер «університет». Це один із багатьох прикладів лише в Новій Англії. Ліза Ратке, «Перетворення коледжу на університет може означати більше грошей і більше студентів», Huffington Post, 12 липня 2015 року. В очах старшокласників місцеві та регіональні коледжі нижчі за статусом, як порівняти з чотирирічним навчанням в університетах, тому багато вишів роблять спробу виділитися, зробивши ребрендинг і назвавшись «університетами» чи «академіями».

Більш прозаїчна мотивація цієї гри слів полягає у спробі привабити грошові потоки, запроваджуючи магістерські програми в невеличких коледжах. Конкуренція за те, щоб вибити більше грошей, і постійне розростання магістерських програм загнали нові «університети» в так звану гонку озброєнь, де вони змагаються, хто роздасть більше дипломів. Освітні заклади не лише запроваджують магістерські програми, наприклад, із бізнес-адміністрування, але й роздувають власні бакалаврські програми за допомогою додаткових курсів, щоб студенти мали змогу отримати дипломи магістрів.

Така конкуренція призводить до того, що деякі університети ще більше розпускають пір’я й запроваджують докторантуру. А через те, що такі невеличкі заклади не спроможні підтримувати докторську програму в усталених сферах знань, вони вигадують якісь езотеричні міждисциплінарні програми, єдиний смисл існування яких полягає в тому, щоб згенерувати побільше наукових ступенів. Нескладно побачити, як це все закінчується дипломами, що не свідчать про відповідний рівень знань.

Усе це межує з академічним правопорушенням. Створення магістерських програм у коледжах, які заледве можуть дати притомну освіту на рівні бакалавра, уводить в оману як магістрів, так і бакалаврів. Невеличкі коледжі не мають ресурсів — бібліотек, дослідницького обладнання й програмного забезпечення, — які є у великих університетів. А перефарбувавши вивіску на воротах, не створиш академічну інфраструктуру. Перейменування умовного «Задрипанського коледжу» в «Масовий університет» матиме гарний вигляд на нових документах, але такий хід подій може звести притомний освітній заклад районного рівня до статусу недоуніверситету.

Такий ребрендинг знецінює вартість усіх магістерських дипломів. Якщо всі ходили в університет, стає набагато складніше відрізнити справжні досягнення та фаховість серед маси «університетських дипломів». Американці самі себе ховають під завалами дипломів, сертифікатів та інших посвідчень різної вартості. Люди, які хочуть обманути співгромадян, кажуть, що в них є диплом магістра, а тому їх треба сприймати серйозно. Гірше, ніж з’ясувати те, що ці чуваки брешуть про купу дипломів, які нібито мають, може бути лише те, що вони кажуть правду.

Студенти, мабуть, скажуть, що їхній диплом вимагав значно більше роботи, ніж я тут розказую. Можливо, але це залежить від спеціалізації. Наприклад, вимоги до диплому з технічних наук (технології, інженерія, математика), зі складної іноземної мови чи суворих гуманітарних наук дещо відрізняються від вимог до диплому з комунікацій чи мистецтва, або (хай як боляче мені це казати) із політичних наук. У будь-якому університеті є базові напрями, які студенти обирають, коли точно не знають, куди йти, і деякі з них — це спроба уникнути вимогливих програм, де слухачі усвідомлюють межі власних можливостей.