Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Ми нині відчуваємо постійний тиск, щоб увесь час знати достатньо, інакше нас викриють як культурно неграмотних. Це робиться, щоб пережити презентацію, робочу нараду, розмову на офісній кухні, вечірку, щоб постити, твітити, чатитися, коментувати й переписуватися так, наче ми справді бачили, читали, дивились і слухали. Загрузаючи в тисячах гігабайтів, нам важливо не дійсно спожити цей контент самим, а просто знати, що він існує, і мати щодо нього власну думку, щоб могти про це поговорити. Ми підійшли на небезпечну відстань до формування попурі зі знань, яке насправді є новою моделлю відсутності будь-яких знань. [29] Карл Таро Ґрінфілд, «Прикидаючись культурно грамотним», New York Times online, 24 травня 2014 року.

Люди проглядають заголовки статей і поширюють їх у соцмережах, не читаючи. Ми хочемо, щоб інші вважали нас розумними й обізнаними, і вдаємо це, як тільки можемо.

Наче цього мало, усе ускладнюється ще й політикою. Політичні погляди як серед звичайних людей, так і серед фахівців сформовані так само, як підтверджувальне упередження. Річ у тому, що погляди на політику та інші суб’єктивні питання важче похитнути, бо політичні позиції ґрунтуються на нашому образі й найзаповітніших поглядах на те, ким ми є в житті.

Як писала Коннікова, вивчаючи фальшиве дослідження одностатевих шлюбів, підтверджувальне упередження ймовірніше призведе до «стабільно хибних поглядів», якщо воно стосується питань, тісно пов’язаних із нашими уявленнями про себе. Саме такі погляди не терплять заперечень і саме їх ми будемо захищати попри все, як пояснював Даннінґ:

Деякі з наших найупертіших хибних уявлень постають не з примітивних дитячих поглядів чи необережних помилок, а із самих цінностей і філософії, що визначають те, ким ми є в житті. Кожен із нас має певні базові погляди: твердження про себе, ідеї соціального порядку. Оце не можна чіпати, бо це поставить під сумнів нашу самоцінність.

Інакше кажучи, наші погляди можуть багато сказати про те, як ми бачимо самих себе. Ми здатні змиритися, що помиляємось у тому, як називається пташка, яку щойно бачили у дворі, або хто перший здійснив навколосвітню подорож, але не можемо прийняти, що помиляємося щодо тверджень і фактів, на які покладаємося, ухва­люючи рішення щодо власного життя.

Візьмімо, наприклад, досить часту американську розмову за кухонним столом — причини безробіття. Жодне інтелектуальне питання не зрівняється з обговоренням цієї проблеми серед будь-якої групи звичайних людей: цю розмову терзатимуть стереотипи, підтверджувальне упередження, напівправда та статистична неграмотність.

Візьмімо людину, яка твердо переконана, як і багато американців, що безробітні просто ледачі, а соціальна допомога навіть заохочує лінощі. Як і безліч інших прикладів підтверджувального упередження, такі погляди базуються на власному досвіді. Можливо, ця людина все життя не мала проблем із працевлаштуванням або знає когось, хто дійсно уникає роботи. Будь-яке оголошення «Шукаємо працівників» підтверджувальне упередження зауважить і ретельно зафіксує як ще один доказ лінощів безробітних. Сторінка з оголошеннями про вакансії або хронічно безвідповідальний племінник є беззаперечними доказами, що безробіття — це проблема особистості, а не питання, яке вимагає втручання уряду.

А тепер уявімо іншу людину за столом, яка вважає, що сама суть американської економіки заганяє людей у безробіття. І такі погляди теж ґрунтуються на власному досвіді. Ця людина може когось знати, хто кудись переїхав, щоб працювати над стартапом, справа завалилася, і він тепер далеко від дому без грошей. Або можна згадати людину, яку несправедливо звільнило некомпетентне чи корумповане керівництво. Будь-яке корпоративне скорочення, будь-який начальник-сексист чи расист і всі компанії, що зазнали краху, будуть доказами, що система працює проти невинних людей, які ніколи не бажали бути безробітними. Соціальна допомога з безробіття — це не субсидія неробству, а єдина річ, що не дає чесній людині пропасти.

Можна сперечатися про те, наскільки кожна із цих позицій відповідає дійсності, але згадані двоє людей (зауважте, вони навмисне тут карикатурно зображені) цього робити не будуть. Беззаперечно, деяких осіб виплати по безробіттю справді не заохочують шукати роботу. Також не можна заперечити, що деякі корпорації дійсно нещадно ставилися до своїх працівників, для яких виплати по безробіттю — тимчасова й вимушена міра. Про це можна говорити вічно, бо й Працьовитий з одного боку барикад, і Милосердний з іншого можуть наводити завжди правдиві й переконливі приклади, ретельно збережені їхнім підтверджувальним упередженням.