Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Так само, як окремі люди, стикаючись із горем чи незрозумілими ситуаціями, шукають причин цього там, де їх немає, і суспільства тяжіють до неймовірних теорій, коли ціла держава потрапляє в біду. Теорії змови та їхня аргументація, як зауважив канадський письменник Джонатан Кей, особливо заспокоюють «суспільства, які пережили епічну колективну травму. У підсумку мільйони людей шукають відповіді на одвічне питання: чому щось погане трапляється з хорошими людьми?». [23] Джонатан Кей, «Чи пішло на спад розпалювання теорій змов в інтернеті?», у виданні Марка Бауерлейна та Адама Беллоу, The State of American Mind (West Conshohocken, PA: Templeton, 2015), 138–139. Саме тому був сплеск популярності теорій змов після Першої світової війни, революції в Росії, убивства Джона Кеннеді, терактів у вересні 2001 року та інших історичних подій.

Сьогодні теорії змови — це переважно реакції на економічні та соціальні зрушення, пов’язані з глобалізацією (раніше вони були пов’язані з наслідками війни та швидкою індустріалізацією в 1920-х та 1930-х). Теорії змови справді перешкоджають контакту експертів із громадськістю: наприклад, приблизно 30 відсотків американців думають, що «таємна еліта, яка прагне глобалізації, змовилася, щоб управляти світом», а 15 відсотків переконані, що медіа чи уряд на телебаченні застосовують спеціальні технології для контролю думок глядачів. (Ще 15 відсотків не впевнені щодо цього питання). Майже половина респондентів уважає або принаймні припускає можливість, що принцесу Великої Британії Діану було вбито. «Із такими цифрами, — зауважує Кей, — нам не доводиться говорити про теорії змови як про рідкісний феномен, що не має значного впливу на громадський сектор і культурні цінності».

Теорії змови небезпечні. У найгірших випадках вони призводять до паніки й страждань невинних людей. Так, на початку 1980-х Сполучені Штати накрила хвиля істерики, коли багато батьків були переконані, що в дитячих садках діють сатанинські секс-культи. Фальшиві «фахівці» піддавали жару, інтерпретуючи будь-яку фразу дитини як підтвердження найдивніших видів насильства. Звісно, насильство щодо дітей існує, але така грандіозна теорія, що, імовірно, відображала страхи та почуття провини батьків, які працюють, заполонила думки американців і завдала непоправної шкоди життю багатьох людей, тимчасово закривши собою кращі підходи до розв’язання дійсно наявної, але набагато обмеженішої проблеми. [24] Так, учений Росс Чейт казав, що невдала реакція на випадки 1980-х і 1990-х мала трагічні наслідки, бо громадська думка коливалася від того, щоб завжди вірити малим дітям, до того, щоб бути дуже скептичними щодо будь-яких заяв про насильство взагалі. Та все-таки сатанинський елемент був частиною істерики, а подальші дослідження вчених та розслідування поліції не знайшли ознак таких мереж ні в дитсадках, ні в інших місцях. Див. Росс Чейт, «Історія про полювання на відьом» (Нью-Йорк: Oxford University Press, 2014).

Якщо підтверджувальне упередження подолати складно, то теорію змови — просто неможливо. Навряд чи людину, яка думає, що нафтові компанії не дають вийти на ринок машині, яка їздить на водоростях, уразить ваш новенький Пріус чи Вольт. (На ці енергоефективні машини промислові барони дали добро). Люди, які переконані, що тіла інопланетян зберігаються в Зоні 51, [25] Зона 51 (Area 51) — американський військовий полігон, підрозділ військово-повітряної бази Едвардс. не змінять свою думку, навіть якщо відвідають цю базу. (Бачте, лабораторія з дослідження інопланетян, мабуть, у підземеллі).

Жвава суперечка з прихильниками теорії змови не лише безнадійна, а й небезпечна: не рекомендую її починати. Безкінечне перебирання нісенітниць виснажить навіть найнаполегливішого вчителя. Теорії змови — це останній бастіон у бою з фаховістю, бо, звісно, будь-який експерт, що суперечить їм, — ipso facto частина змови. Джеф Рунер колись писав:

Треба пам’ятати, що люди, які охоче підписуються під теоріями змови, уже бояться, що існують незмірні, потужні сили, які зловісно об’єдналися проти значущих для них сфер життя. Будь-яке заперечення такої загрози по суті збільшує її силу і ймовірність того, що змову не викриють. [26] Джеф Рунер «Інструкція суперечок із тими, хто заперечує Snopes», Houston Press, 2 квітня 2014 року.

Нікому не побажаєш брати участь у такій розмові.

На щастя, подібні масштабні випадки ірраціональності досить рідкісні. Проте частіше та більш прозаїчне небажання сприймати поради фахівців також базується на популістичній недовірі до людей, що вважаються розумнішим чи освіченішими, ніж пересічні громадяни. Шкода від цього може бути не така драматична, але не менш відчутна.