Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Письменник-фантаст і лікар Майкл Крайтон [18] На українському ринку є книжки Майкла Крайтона «Парк юрського періоду» та «Загублений світ» («KM-Букс», 2017). — Прим. ред. наводив приклад виникнення епідемії СНІДу на початку 1980-х, щоб показати, наскільки часто люди переконані, що саме вони завжди витягнуть короткий сірничок. Про хворобу тоді мало знали, і Крайтону зателефонувала подруга за підтримкою. Натомість усе закінчилося тим, що її роздратувало наполягання лікаря на логіці:

Намагаюся пояснити ризик, бо останнім часом помітив, як мало людей справді усвідомлюють ризики, із якими стикаються. Бачу людей, які тримають удома зброю, їздять без пасків безпеки, споживають страви французької кухні, що призводить до закупорки артерій, палять цигарки і ніколи не переймаються цим. Натомість їх непокоїть СНІД. Це божевілля.

— Еллен, ти переживаєш про те, що можеш померти в автокатастрофі?

— Ні, ніколи.

— Хвилюєшся, що тебе можуть убити?

— Ні.

— Ну, значно ймовірніше, що ти загинеш в автокатастрофі або що тебе вб’є незнайомець, ніж те, що заразишся СНІДом.

— Дуже тобі дякую, — сказала Еллен. Вона була роздратована. — Я така рада, що тобі зателефонувала. Ти мене дуже заспокоїв, Майкле. [19] Майкл Крайтон, «Паніка в простирадлах», Playboy, грудень 1991; збережено на MichaelCrichton.com

Років через десять про СНІД стало відомо більше й істерика стихла. Проте пізніше нові ризики для здоров’я на зразок вірусу Еболи, атипової пневмонії та інших рідкісних захворювань призводили до таких самих ірраціональних реакцій серед безлічі американців, які більше переймались екзотичними хворобами, ніж розмовами по мобільному за кермом, будучи нетверезими.

Зауважте, що це упередження майже ніколи не працює у зворотному напрямку. Мало хто переконаний у тому, що він виняток у позитивному сенсі. Ми купуємо лотерейний білет, на мить фантазуємо про виграш, а потім кладемо той папірець у кишеню й забуваємо про нього. Ніхто не біжить наступного дня з лотерейним білетом до автодилера чи ріелтора.

Ми більш схильні до ірраціонального страху, ніж до такого самого оптимізму, тому що підтверджувальне упередження — це свого роду механізм виживання. Добре приходить і йде, але смерть — це вже назавжди. Мозок не надто переймається тими, хто пережив політ чи для кого безслідно минув секс на одну ніч: вони — це не ви. Ваше мислення, працюючи з обмеженими та помилковими даними, намагається виконувати свою функцію: мінімізувати всі ризики, якими малоймовірними вони не були б. Долаючи підтверджувальне упередження, ми намагаємося, послуговуючись сленгом програміста, виправити основну функцію — фічу, а не баґ людського мислення.

Неважливо, чи йдеться про смертельну небезпеку, чи про буденні питання, але підтверджувальне упередження працює, бо люди покладаються на вже відомі їм речі. Неможливо підійти до розв’язання проблеми, відкинувши всі попередні знання. Пам’ять так не влаштована: більше того, навряд ефективно було б прокидатися щоранку й намагатись осягнути все заново.

Науковці весь час намагаються боротись із підтверджувальним упередженням як із власним професійним прокляттям. Вони також змушені робити певні припущення, щоб організувати експерименти чи розв’язати задачі, а це своєю чергою означає, що дослідники неминуче приносять у нові проекти багаж своїх знань. Науковці весь час мають керуватися власними здогадками та інтуїцією, як і решта з нас, бо надто витратно було б для дослідницької програми починати з припущення, що ніхто нічого не знає і нічого ніколи не існувало. [20] У статистиці є ціла тема, присвячена цьому питанню, — Баєсовий аналіз, названий на честь англійського математика ХVІІІ століття. Робити перед тим, як думати — це поширена проблема будь-якого ретельного дослідження: зрештою, як знати, що шукати, коли ми ще нічого не знайшли? [21] Учені, що досліджують суспільні науки, не менше за інших знають про цю проблему. Див. Чарльза Джонса «Робіть до того, як дізнаєтеся: розробка концепцій у політичних дослідженнях», American Journal of Political Science 18(1), лютий 1974 року.

Дослідники рано вчаться розпізнавати цю дилему, але їм не завжди вдається з нею впоратися. Підтверджувальне упередження може спантеличити навіть найдосвідченіших фахівців. Лікарі, наприклад, можуть зациклитися на певному діагнозі й шукати в пацієнта відповідні симптоми, ігноруючи ознаки іншого захворювання. (Доктор Хаус, діагност із відомого однойменного серіалу, казав своїм інтернам: «Це ніколи не вовчак», що, звісно, закінчилося серією, де найбільш зарозумілий лікар у світі не зміг визначити цю хворобу). Попри те, що кожен дослідник увесь час чує: «негативний результат — також результат», ніхто не хоче усвідомити, що всі припущення розвіялися порохом.