Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Як і всі совєтологи, Шульман дуже уважно вивчав радянську пресу на предмет політичних позицій Кремля. Цей текстовий аналіз був майже вивченням Талмуду і для тих, хто ніколи цим не займався, здавався абсолютно містичним. «Як, — питали ми, студенти, — ви бачите хоч якийсь сенс у цих пишномовних текстах радянських газет, як вам удається вловити хоч якийсь смисл у цих роздутих пасажах? Як тисячі однакових історій про героїчну боротьбу колгоспів можуть пролити світло на таємниці однієї з найбільш закритих систем світу?». Шульман стинав плечима й казав: «Я справді не можу пояснити. Просто читаю “Правду”, поки ніс не починає сіпатися».

Тоді я думав, що це найтупіше, що я чув у житті. Навіть замислився над тим, чи не було помилкою йти далі вчитися. Насправді Шульман мав на увазі, що він роками читав радянські газети й тому так підлаштувався до методу їхньої комунікації, що міг помітити зміни та непослідовності, коли ті потрапляли йому на очі. Зрештою, я зрозумів, що мав на увазі професор. Не скажу, що в мене сіпався ніc чи вуха, але я усвідомив, що читати новини іншої країни іноземною мовою — це специфічний вид фаховості. Таку навичку не можна було оформити в курс чи тест. Немає швидкого способу її набути: для цього потрібні час, практика й поради від досвідчених фахівців цієї галузі.

Інша ознака справжнього фахівця — це прийняття оцінки та сприйняття виправлень від інших спеціалістів. Кожна група професіоналів і спільнота фахівців має власних охоронців, суддів, атестаційних експертів та органи сертифікації, чия робота полягає в тому, щоб контролювати власних членів щодо дотримання ними стандартів спеціальності, а також того, чи в їхній галузі працюють лише ті, хто дійсно знає свою справу.

Такий самоконтроль є центральним елементом концепції професійності й допомагає нам визначити, хто є фахівцями. Кожна група спеціалістів створює бар’єри на шляху до приєднання до їхньої професії. Деякі з цих бар’єрів більш доречні та справедливі, деякі менш, але всі вони переважно націлені на те, щоб не допустити того, аби професія була знецінена некомпетентністю чи шахрайством. Я міг би зібрати своїх колег, повісити біля власного будинку табличку «Інститут фізики високих енергій імені Том Ніколса», але справа в тому, що я нічого не знаю про фізику елементарних частинок. Саме тому інститут мого імені ніколи не буде акредитований справжніми науковцями, які не надто прихильно поставились би до ідеї, що я друкуватиму пустопорожні дипломи, і швидко почали б шукати спосіб закрити мій виш, щоб захистити значення слова «фізик».

Фахові спільноти покладаються на інституції, якими управляють спеціалісти, щоб дотримуватися стандартів і підвищити довіру суспільства. Такі механізми, як вичитка статей колегами перед публікацією, сертифікація, професійні асоціації тощо допомагають захистити якість і запевнити суспільство (тобто клієнтів фахівців), що заявам професіоналів про власну компетентність можна вірити. Коли ви заходите в ліфт на верхньому поверсі хмарочоса, на сертифікаті підйомного механізму не написано «Ну, щасти!», а вказано, що певний суспільний орган, покладаючись на інженерів, які здобули освіту та склали іспити перед іншими фахівцями, перевірив оцю коробку й упевнений, що з вами все буде добре.

Досвід і професійний контроль важливі, але є значна частина правди й у старій китайській приказці: варто остерігатися ремісника, який каже, що має двадцять років досвіду, якщо в реальності він мав лише рік досвіду двадцять разів поспіль. Є погані дантисти, що жахливо видаляли зуби відразу після випуску зі стоматологічного факультету й не надто покращили свої навички перед виходом на пенсію. Є вчителі, у яких учні не могли боротися зі сном як на їхньому першому в житті уроці, так і на останньому. Але варто пам’ятати дві важливі речі про фахівців — навіть про тих, хто не стрибає вище голови у своїй галузі.

По-перше, навіть якщо ваш дантист не рве зуби найкраще в місті, він це робить ліпше за вас. Нам не потрібний декан стоматологічного факультету, щоб поставити коронку чи звичайну пломбу. Може, вам колись пощастило і ви змогли самотужки вирвати зуб, але вам бракує освіти та досвіду, щоб зробити це без великого ризику. Більшість людей навіть не стрижеться самотужки. (Фахівці з краси, зрештою, мають справу з хімічними речовинами та гострими предметами й становлять ще одну групу, яка потребує освіти та ліцензування). Небагато хто з нас ризикне видаляти собі чи коханим зуби.