Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Це відомо лише п’ятьом відсоткам американців. Тим часом кожен десятий думає, що більше половини бюджету США — кілька трильйонів доларів — віддається як допомога іншим країнам. [10] Kaiser Family Foundation, опитування про роль Америки в глобальному здоров’ї, 2013. Більшість уважає, що незалежно від суми ці гроші видаються у вигляді чеку на готівку. І це теж не так. Міжнародну допомогу насправді можна розглядати як програму з генерування робочих місць, тому що велика її частина надається у вигляді продукції (від харчових продуктів до військових винищувачів), яку насправді уряд купує у власних громадян, а потім надсилає в інші країни.

Думка про те, що міжнародна допомога — це марнування грошей, є зрозумілою політичною позицією. Я та інші фахівці можемо сказати, що таке узагальнене заперечення не надто мудре, але це принаймні позиція, що базується на принципі, а не на хибних уявленнях. Проте заперечення доцільності міжнародної допомоги через помилкову думку, що вона складає четвертину бюджету США, негайно унеможливлює будь-яку притомну дискусію.

Такий рівень невігластва може дорого коштувати. Так, американці схильні виступати за систему протиракетної оборони, що захистила б країну від ядерного удару, частково через те, що багато хто вважає, ніби в США така система вже є. (Це популярне хибне уявлення, що виникло десятиліття тому, задовго до того, як Сполучені Штати встановили невелику кількість перехоплювачів, які зараз працюють на Алясці). Чи працюватиме така система й чи потрібна вона взагалі — це зараз, у принципі, недоречні питання. Те, що починалось як програма, націлена проти Радянського Союзу під час «холодної війни» в 1980-х, міцно закріпилось у головах і досі підтримується як республіканцями, так і демократами, а також мільярдами доларів.

Загалом проблема не в людях, які дійсно переймаються можливими побічними ефектами щеплень або сперечаються про те, чи будувати систему протиракетної оборони. Обґрунтований скептицизм необхідний не лише для науки, а й для здорової демократії. Смерть фаховості — це радше спалах поганого настрою, дитяче відкидання авторитетів у всіх його проявах у поєднанні з наполяганням на тому, що думка, якої хтось уперто дотримується, нічим не відрізняється від фактів.

Фахівці мають прояснити цю плутанину або принаймні вести людей крізь ці темні хащі. Але хто є справжніми фахівцями? Перш ніж перейдемо до обговорення витоків кампанії проти усталених знань і до питання, чому ми в такій халепі в час, коли громадяни мають знати якнайбільше та найактивніше залучатися до суспільного життя, треба подумати, як відрізняти фахівців чи інтелектуалів від решти населення.

Термін «фахівець» або «експерт» використовують, звісно, надто часто. Будь-який бізнес проголошує себе «фахівцями з догляду за подвір’ям» чи «експертами з прибирання», і хоча ці слова мають одне й те саме значення, хірурги та прибиральники — не однакові фахівці. Слова «інтелектуал» та «академік» в Америці взагалі висміюються більше, ніж будь-коли раніше. Давайте трохи в цьому всьому розберемося, перш ніж рухатися далі.

Отже, хто є фахівцем? Що означає «фаховість»?

Багато людей кажуть, що вони експерти чи інтелектуали, й іноді це справді так. З іншого боку, самовизначення буває більш ніж просто хибним. Люди, які вважають себе фахівцями, часом настільки ж об’єктивні, як і ті, хто думають, що класно цілуються.

Словники тут не допоможуть. Більшість визначень дещо однорідні, вони зазначають, що фахівці — це люди з вичерпними чи авторитетними знаннями. Це просто інший спосіб визначити людину, чиї знання в певній сфері передбачають те, що інформація, яку вона розповідає іншим, правдива та їй можна вірити. (Як знати, що їй можна вірити? Це нам кажуть фахівці). Як колись сказав суддя Поттер Стюарт про порнографію, фаховість — це одна з тих речей, які важко визначити, але зазвичай ми її впізнаємо, коли бачимо.

Світ повен фахівців. Деяких легко визначити: лікарі, інженери й пілоти такі самі фахівці, як і кінорежисери та піаністи. Спортсмени та їхні тренери — теж професіонали. Але до фахівців належать і сантехніки, і поліцейські, і столяри. Поштар вашого району — теж експерт із певних питань, у межах свого фаху. Коли хочете, щоб вам пояснили результати аналізу крові, зверніться до лікаря чи медсестри, але якщо бажаєте знати, як лист від друга з Бразилії потрапив до вашої поштової скриньки в Мічигані, спитайте когось, хто працює із цим роками.