Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

♦ До речі, які саме церебральні зони задіяні в цих двох системах?

Думаю, що для системи 2 немає однієї специфічної ділянки, хоч вона й застосовує, зокрема, лобну частку. Мені не хотілося б починати розводитись про речі, які я дуже мало знаю.

♦ У цю саму мить ви використовуєте систему 2, щоб точно відповісти на мої запитання, але також і систему 1, мабуть, бо ваші відповіді часом дуже швидкі в тій царині, де ви почуваєтесь вільно?

Моя система 1 швидко продукує відповіді, але система 2 їх перевіряє. У цю саму мить вона дуже важко працює, наглядаючи за моєю французькою мовою!

♦ Заради ліпшого розуміння, яким було б наше повсякденне життя, коли б ми жили тільки з системою 1 або системою 2?

Коли б ми жили тільки з системою 1, то були б значно імпульсивнішими, казали б усе, що впаде в голову, як діти. Можна порівняти це зі станом сп’яніння, наприклад, коли система 2 ослаблена. Проте це не завадило б нашому соціальному життю: тварини мають соціальне життя, часом доволі розвинуте, а я не думаю, що в них є система 2. Натомість, коли б ми жили тільки з системою 2, наше життя було б ніяким! Ми зробилися б посередніми комп’ютерами.

♦ А коли ми спимо, в нас працює тільки система 1?

Чесно кажучи, я не знаю. Я не розумію снів. Звісно, в певному сенсі ми в системі 1, тому що ми бачимо сни мимоволі. Та, з іншого боку, можна снити про те, про що ми розмірковуємо!

♦ А творче натхнення, інтуїція?

Це йде від системи 1, але живиться задумами. Система 2 цілком здатна задіяти свідомі пошуки в пам’яті, що змушують іноді натхнення й інтуїцію працювати автономно, коли їх уже не чекаєш, як-от математик Анрі Пуанкаре, який несподівано розв’язав проблему, піднімаючись по підніжках в автобус.

♦ Ви кажете, що система 1 завжди шукає сенс у тому, що ми переживаємо: то чи не живимо ми відразу до випадку?

До непевності принаймні. Правду кажучи, ми насправді не визнаємо випадків. Ми постійно створюємо історії, тлумачення всього, що нас оточує, і це переважно продукти системи 1. Система 2 часом усвідомлює їх і схвалює.

♦ Чи можуть бути деякі психічні патології спровоковані нерівновагою між двома системами, коли ми занадто вдаємося до системи 1 або системи 2?

Звісно. Коли ми хронічно вдаємось до самокритики, аж сковуючи себе, то ми в системі 2, яка не здатна контролювати систему 1. Ця остання також може мати свої патології як нав’язливі стані. Вона включає все те, що робиться швидко, тому що ми робили це дуже часто. Це з нею ми керуємо автомобілем, вибираємо слова, коли думаємо, а отже, вона визначає наше бачення себе самих, яке є інтегральною частиною пам’яті, історії, яку ми собі розповідаємо. Це не система 2 її створює.

♦ Які психотерапевтичні техніки дозволяють впливати на системи 1 і 2?

У мене таке враження, що когнітивна терапія цілком орієнтована на те, щоб перевиховати систему 1, контролюючи деякі поведінки системи 2. Але я недостатньо знаю, щоб входити в деталі.

♦ Ваші праці з евристик показали, що наші уявлення про гомо економікус великою мірою помилкові. Але навіть демократія базується на ідеї, що громадянин раціонально зважує всі за і проти, перш ніж віддати свій голос. Яка з двох, система 1 чи система 2, слугує насправді основою наших політичних переконань?

Переважно система 1. Наші політичні погляди визначаються не аргументами. Ми так вважаємо тому, що віримо деяким людям, яких любимо, яким довіряємо. Емоції дуже великою мірою контролюють політичне життя. Але я не думаю, що уявна людина раціональна є наріжним стовпом демократії. Щоб демократія функціонувала, немає потреби в ідеальному раціоналізмі: досить уже того, щоб люди голосували за те, що в цілому і без гарантій слугує їхнім інтересам. У демократій проблеми там, де йдеться про абстрактні, віддалені загрози. Якщо клімат справді змінюється, оцю проблему важко буде розв’язати демократії. Система 1 не відповідає на далекі небезпеки. Неможливо ні мобілізувати громадськість на дію без емоцій, ні викликати емоції, коли загрози не конкретні. Радше варто б пошукати спосіб активізувати систему 2: тільки вона здатна виявити жахливу загрозу, точку неповернення, навіть якщо поки що майже нічого не помітно.

♦ У своїй книжці «Мислення швидке й повільне» ви згадуєте теорію підштовхування, лібертаріанський патерналізм, який допомагає людям ухвалювати правильні рішення. Чи можна сказати, що це надійне й достатнє рішення, щоб отримати такі ж результати, як і в разі мобілізації нашої системи 2?