Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

Нарешті, ви таки знайшли! Але ви вибрали не найшвидший метод. Мало хто його вибирає. Він полягає в тому, щоб намагатися не підтвердити вашу ідею, а спростувати її. Для цього достатньо запропонувати послідовність «3—5—7», щоб випробувати гіпотезу про «парні числа, що зростають». Дуже важко змусити себе заперечувати свої ідеї, замість того щоб підтверджувати, особливо в цьому завданні.

Пропонувати приклад ряду чисел всупереч думці, яку маєш в голові, здається абсурдом, навіть збоченням. Проте це необхідно, щоб поставити нашу ідею під сумнів. Коли б ми від початку вміли сумніватися у своїх висновках, то були б не такими певними щодо вірогідності нашого стереотипу адвоката, і нам легше було б уявити, що інженер також може цікавитися політичним життям громади, вміти добре говорити й колекціонувати книжки…

На відміну від задачі про адвокатів та інженерів, задача «2—4—6» містить мало інформації. І це спонукає нас використати її всю, і те, що числа парні, й те, що вони збільшуються. Ці три цифри легко запам’ятовуються й лишаються невитравним відбитком у нашій голові, завжди тут, у будь-яку мить під рукою. Евристика доступності призводить до того, що ця дещиця інформації переважає решту й підштовхує нас до пастки її підтвердження.

Обидва ці приклади підтверджують нашу схильність шукати підтвердження своїх ідей, а задача «2—4—6» викриває ще й нахил формулювати специфічні гіпотези радше, ніж загальні. Останні часто видаються нам запростими і/або очевидними, щоб їм вірити. Одразу ж сказати, що йдеться про ряд чисел, які збільшуються, хоч би й подумав про це, здається нерозумним, ба й «трохи дурним». Цей нахил робить нас чудовим об’єктом для жартів. Наприклад: «Чому жандарми носять синьо-біло-червоні шлейки?» Ми відповідаємо, що вони на державній службі, а нам кажуть, що жандарми носять шлейки, щоб підтримувати штани; цей жарт видається нам дурницею… або ми вибухаємо сміхом, збагнувши, що втрапили в «пастку для дурнів»!

«Дурість»: цілющий термін

Я згодна з тими, хто каже, що незнання — це не дурість. Незнання — це потужний двигун знань, за умови, що людина знає про свій брак знань. Більшість своїх упереджень у сприйманні інформації та схильностей у способах міркувань ми не усвідомлюємо. Проблема — і це велика проблема — в тому, що, навіть викриті й виявлені, ці викривлення й далі роблять свою справу. І найліпше тоді, коли обставини не сприяють появі сумнівів. Тому що дурість, справдешня, — це та страшна інтелектуальна самодостатність, яка не лишає жодного місця для сумніву. Бо, як наголошує Гаррі Франкфурт у книжці «Про лайно» ( On Bullshit ), вона гірша за брехню, тому що той чи та, хто розповідає дурниці, не цікавиться правдою. Щоб здолати дурість, ми зацікавлені в тому, щоб її викрити, а отже, й назвати. Тому немає нічого поганого в тому, щоб уживати характеристику «дурість» щодо себе. Якщо вона свідчить про сором за визнану хибу в міркуваннях, це доказ усвідомлення, а отже, і перший крок до виправлення. Не бачу нічого поганого і в тому, щоб уживати це означення щодо інших. Промовлений жартома, з іронічною провокативністю, цей термін слугує попередженням, своєрідним запрошенням усвідомити недолік, щоб мати змогу його виправити…

Кілька коментарів стосовно дурості

«Визначати дурість — це по суті ще одна дурість», — писав Іван Одуар у першому абзаці своєї книжки «Дурість вже не та, що раніше» [38] Сроки La connerie n’est plus ce qu’elle était, Plon, 1993. .

Важко не зважати на це попередження, хіба що буквально сприймати його «Відкритого листа дурням» [39] Сроки Lettre ouverte aux cons, Albin Michel, 1974. , який починався знаменитою фразою: «Я знаю, що кажу. Я сам такий».

«Давати визначення дурості означає давати їй статус, фундамент, це означало б приписати їй походження й функцію. Та, як на мене, вона розмножується й переливає через край, радше фатальна, ніж функціональна», — пише Жорж Пікар в есеї «Про дурість» [40] Сроки De la connerie, José Corti, 2004. .

І все ж, можна вважати дослідження дурості дурістю, але треба знати, про що ми говоримо [41] De l’art de dire des conneries, H. Frankfurt, éditions 10/18, 2006; 2e éd., Mazarine, 2017. . Почнімо з етимології слова. Слово con походить від латинського слова cunnus — «футляр, піхви», за аналогією з жіночою піхвою й походженням світу. Проте є й інша етимологія, слово coїonnerie , згадане в Словнику Французької академії (видання 1832—1835 рр.), яке означає couillonnerie , похідне від coїon (яєчко) і від латинського coleus (шкіряна сумка; див. Le Garde-mots , 2006).