Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

Дурість і провісні судження

Візьмімо приклад провісних суджень. Їхнє значення очевидне. Без них наше існування було б важким, ба й неможливим. І все ж, попри це чи саме тому, ми часто формулюємо їх, нехтуючи важливою інформацією, а дослухаючись натомість до теоретично значно менш важливої. І, на додачу, ми не усвідомлюємо власного незнання, себто помиляємось, вважаючи, що маємо рацію. Отож на перший погляд ми не надто далекі від дурості.

Ось завдання, як кажуть, про «адвокатів та інженерів». Уявіть: вам розповідають, що психологи опитали сімдесятьох інженерів і тридцятьох адвокатів. Далі вони заповнили картки, що підсумовують відповіді усіх ста опитаних. Ви берете наздогад одну з цих карток і читаєте в ній таке: «Жан — чоловік тридцяти дев’яти років. Він одружений і має двох дітей. Бере активну участь у політичному житті громади. Захоплюється колекціонуванням рідкісних книжок. Любить змагання, дискусії, прекрасний оратор».

Переважна більшість роблять висновок, що з імовірністю 90 % Жан — адвокат, а не інженер. Але правильна відповідь — 30 %. Чому? Щоб оцінити імовірність того, що Жан адвокат, нам потрібна інформація двох видів: перша — про загальну імовірність адвокатів у добірці, а інша — щодо імовірності того, що перелічені в картці характеристики властиві адвокату. Перший тип інформації нам надано: в добірці зі ста осіб є тридцять адвокатів, отож імовірність того, що Жан — адвокат дорівнює 30 %. Другий тип інформації нам не наданий. Теоретично з цим невідомим можливі два підходи, або ми вважаємо:

1) що, оскільки цю інформацію не надано, вона не важлива;

2) що йдеться про «константу», тобто перелічені в картці характеристики з однаковою імовірністю притаманні як адвокатові, так і інженеру; знання чи незнання про цю імовірність нічого не змінюють.

Звісно, дуже мало хто вдається до таких міркувань. І, як наслідок, у Жана є все, щоб бути адвокатом; про інженера говорили б інше! Таке переконання призводить до того, що «невідоме» стає добре «відомим». Справді, Амос Тверські з Деніелом Канеманом навмисно сформулювали опис Жана, щоб створити враження, ніби йдеться про адвоката. Цей текст перегукується з поширеним стереотипом щодо адвокатської професії. Утім, це не заважає замислитися над тим, як легко більшість із нас потрапляє в цю пастку й віддає перевагу інформації в описі, що, так би мовити, «олюднює», всупереч інформації про імовірність апріорі. Коли не вдаватись у подробиці, цілком очевидно, що переконання у вірогідності нашого стереотипу про адвокатів відіграє тут велику роль. Якщо не піддавати його сумніву й порівняти цей стереотип з характеристиками Жана, одразу помітно, що в нього «типові» для адвоката характеристики, що він дуже «репрезентативний» для цієї категорії. Отак у нас з’являється майже стовідсоткова певність, що він адвокат, а не інженер, хоч адвокати й у меншості в цій вибірці. У наукових термінах ми скажемо, що евристика репрезентативності лежить в основі упередження, котре приводить, у цьому випадку, до нехтування інформацією про апріорну ймовірність та видбору на користь інформації, що індивідуалізує (опис). Подібно до інших евристик, евристика репрезентативності являє собою економічне розумове спрощення. Вона дозволяє нам сформулювати оцінку, звісно, теоретично хибну, але прийнятну, тому що її поділяють багато людей. Застосування цієї евристики, до якої ми вдаємось, не усвідомлюючи того, дозволяє спростити проблеми, що постають перед нами, і позбутися непевності, яка їх характеризує. Проте, як ми щойно побачили, ці переваги мають свою ціну!

Дурість і гіпотетично-дедуктивний метод

Чи можна вважати цей приклад упередженого провісного судження ілюстрацією дурості в сенсі демонстрації інтелектуального самовдоволення? Не думаю, я й далі переконана, що йдеться про один з численних проявів браку сумніву, який змушує нас шукати радше підтвердження, ніж спростування своїх ідей. Щоб ліпше зрозуміти цю тенденцію, розгляньмо задачу «2, 4, 6» Пітера Васона. Вона здається дуже пересічною, а головне, неймовірно простою, доки вам не повідомлять, що ваша відповідь хибна! Вона ілюструє іншу відому схильність, сформульовану в примовці: «Навіщо робити просто, коли можна зробити складно?»

Уявіть, що вас просять знайти правило, за яким вибудовано послідовність цифр: «2—4—6». Щоб перевірити, що правило, яке ви придумали, працює, ви можете запропонувати інші серії з трьох цифр. Щоразу вам говоритимуть, чи узгоджується ваша пропозиція з правилом і чи правило, яке ви придумали, справді те саме. Вельми ймовірно, що, як і в переважної більшості людей, вашою першою думкою буде, що це «парні числа, які збільшуються на два». І ви запропонуєте ряд чисел «8—10—12», що прекрасно узгоджується з вашою ідеєю. Вам відповідають, що запропонована вами послідовність чисел відповідає правилу, але не тому, про яке ви подумали. Тоді ви пропонуєте іншу трійку чисел, наприклад «8—42—56» за правилом «парні числа, що зростають». Вам відповідають те саме, що й раніше. Після трьох чи чотирьох спроб ви пропонуєте, наприклад, такий ряд «7—36—673» з думкою про «числа, що збільшуються». І тут вам відповідають, що так, ваш приклад узгоджується з правилом і це саме те правило, про яке ви подумали.