Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

Антитеза. Антитеза до м’якої форми є простою. Гравець стане другом на все життя, якщо припинити грати, сміятись із незграбності або ганьбити за дурощі. Тонкощі цієї гри полягають у тому, що в неї грають циклотимічні або маніакально-депресивні особи. Коли такі люди перебувають у стані ейфорії, здається, ніби вони насправді хочуть, щоб їхні партнери приєднались до їхнього самовисміювання. Від сміху буває тяжко втриматись, тому що вони створюють враження, що гніваються на людину, яка утримується від сміху. Це, по суті, і є загрозою їхній позиції та грі. Але коли вони перебувають у депресії та їхнє обурення щодо тих, хто сміявся з ними або з них, стає очевидним, той, хто втримався від сміху, зрозуміє, що чинив правильно. Він може стати єдиним, із ким пацієнт захоче розмовляти, а всі колишні «друзі», які користувалися грою, стануть ворогами.

Розповідати Вайту, що він не тупий, немає сенсу. Він насправді може бути досить обмеженим і знати про це, зазвичай саме так і починається ця гра. Але існують певні галузі знань, де він може перевершити всіх, і психологічна проникливість – одна з них. Вияв уваги до таких здібностей у жодному разі не зашкодить, але його варто відрізняти від незграбних спроб щось «довести». Останні можуть принести йому гірке задоволення через те, що він розумітиме, що люди ще тупіші, ніж він. Проте така втіха є дуже незначною. Такі спроби, звичайно, не найрозумніша терапевтична процедура. Як правило, це лише ходи у грі «Я тільки намагаюся допомогти тобі». Антитеза до «Тупоголова» – це не заміна її іншою грою, а повне уникнення самої гри.

Антитеза до гнітючої форми гри – більш складне завдання, тому що пригнічений гравець намагається спровокувати не сміх або насмішку, а безпорадність або роздратування, які він готовий витримати із претензією «Зробіть із цим щось». Таким чином, у будь-якому разі він виграє. Якщо Блек нічого не робить, це тому, що він відчуває себе безпорадним, а якщо він робить щось, то це лише тому, що він роздратований. Отже, ці люди схильні також грати в «А чому б тобі не – Так, але», з якої вони можуть отримати те саме задоволення у м’якшій формі. Для цього випадку не буде простого рішення, поки його не проаналізують та не дослідять детальніше.

Теза. Найбільш драматичною формою «Дерев’яної ноги» є «Посилання на неосудність». У рамках транзакційного аналізу її можна трактувати таким чином: «Чого ви очікуєте від такого емоційно нестійкого, як я, – що я втримаюся від убивства?» На що присяжні повинні відповісти «Авжеж, ми не можемо так тебе обмежити». «Посилання на неосудність» як законна гра є прийнятною для американської культури й відрізняється від майже повсюдно поширеного принципу, за яким людина може страждати від психозу так сильно, що не може відповідати за свої дії. У Японії пияцтво, а в Росії – військова служба під час війни, вважаються виправданнями для ухиляння від відповідальності за всі види обурливої поведінки (за Берном).

Теза «Дерев’яної ноги» така: «Чого ви очікуєте від людини з дерев’яною ногою?» Авжеж, у такій формі ніхто не чекатиме нічого від людини з дерев’яною ногою, ну, може, лише того, що він сам керуватиме своїм інвалідним візком. З іншого боку, під час Другої світової війни людина з дерев’яною ногою давала уроки з танців в армійських центрах з ампутації. Зустрічаються сліпі люди, які займаються юридичною практикою або обіймають ключові політичні посади (один із них був обраний мером у рідному місті автора книги). Глухі часто практикують психотерапію, а безрукі вчаться користуватись друкарською машинкою.

Поки хтось із реальною, перебільшеною або навіть уявною інвалідністю задоволений своєю долею, ніхто не повинен втручатись. Але в той момент, коли така людина приходить отримати психіатричну допомогу, то виникає питання, чи може вона краще використати своє життя та подолати недієздатність. У нашій країні терапевт працюватиме з опозицією більшості ерудованого суспільства. Навіть близькі родичі хворого, який голосніше за всіх скаржився на незручності через інвалідність, можуть налаштуватись проти психотерапевта, якщо пацієнт досягне успіхів. Аналітикові ігор це легко зрозуміти, але таке розуміння не полегшує його завдання. Всім, хто грав у «Я тільки намагаюся допомогти тобі», загрожує завершення гри, якщо пацієнт почне бути самостійним, тому іноді гравці використовують майже неймовірні заходи, щоб припинити лікування.