Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

«Кут» іноді стає етіологічним чинником розвитку бронхіальної астми в дітей.

Маленька дівчинка: «Мамо, ти мене любиш?»

Мати: «Що таке любов?»

Ця відповідь залишає дитину в безвиході. Вона хоче поговорити про матір, а мати змінює тему на філософську, яку дитина ще не в змозі осягти. Вона починає важко дихати, мати дратується, починається астматичний напад, мати вибачається, і починається «Гра в астму». Такий «астматичний» тип «Кута» все ще вивчається.

Витончений варіант гри в «Кут», який можна назвати «типом Рассела-Вайтхеда» [31] Бертран Расселл – британський філософ та логік; Альфред Норт Вайтхед – британський математик, логік, філософ; разом вони стали засновниками теорії логіцизму. , іноді спостерігається під час групової терапії.

Блек: «Ну, в усякому разі, коли ми мовчали, ніхто не грав у ігри».

Вайт: «Тиша сама по собі може бути грою».

Ред: «Сьогодні ніхто не грав в ігри».

Вайт: «Але не грати в ігри теж може бути грою».

Терапевтична антитеза однаково витончена. Логічні парадокси заборонені. Коли Вайта позбавляють цього маневру, його приховані мотиви швидко виходять на перший план.

Тісно пов’язаною з «Кутом» з одного боку і зі «Старенькою сукнею» – з іншого є подружня гра «Пакет зі сніданком». Чоловік, який може собі дозволити пообідати в хорошому ресторані, робить собі кілька бутербродів щоранку, які він бере в офіс у паперовому пакеті. Таким чином, він використовує хлібні скоринки, залишки від обіду й паперові пакети, які його дружина зберігає для нього. Це дає йому повний контроль над сімейними фінансами. Тому невже дружина дозволить купити собі норкову шубу, дивлячись на таку самопожертву? Чоловік отримує й безліч інших переваг, наприклад обід наодинці та можливість працювати під час обідньої перерви. Багато в чому це конструктивна гра, яку Бенджамін Франклін схвалив би, оскільки вона заохочує до таких чеснот, як ощадливість, працьовитість і пунктуальність.

Теза. Описово вона належить до класу ігор, які краще проявляються під час законних процесів та включають «Дерев’яну ногу» (виправдання через божевілля) і «Боржника» (цивільний позов). Клінічно її найчастіше можна зустріти в подружньому консультуванні та психотерапії подружніх груп. Дійсно, сімейне консультування і подружні групи складаються з вічної гри «у судовій залі», де нічого не вирішується, бо гра не має закінчення. У таких випадках стає очевидним, що психолог або терапевт активно бере участь у грі, не усвідомлюючи цього.

«Зала судових засідань» включає різну кількість учасників, але здебільшого виконується трьома гравцями – позивачем, відповідачем та суддею, якими є чоловік, дружина й терапевт. Якщо у гру грають під час групової терапії або по радіо чи телебаченню, інші члени аудиторії виконують роль присяжних. Чоловік починає жалібно: «Дозвольте мені розповісти вам, що (ім’я дружини) зробила вчора. Вона взяла…» і т. ін. Потім дружина обороняється і відповідає: «Насправді все було так… І, крім того, саме перед цим він… І все одно тоді ми обоє були…» і т. ін. Чоловік додає ґречно: «Я радий, що люди мають можливість почути обидві сторони історії, я тільки хочу досягти справедливості». У цей момент терапевт розважливо каже: «Мені здається, якщо ми розглянемо…» і т. ін. Якщо є аудиторія, терапевт може звернутися до них: «Давайте послухаємо, що скажуть інші». Або, якщо група вже підготовлена, вони будуть грати в присяжних без інструкцій.

Антитеза. Терапевт каже чоловікові: «Ви маєте рацію!» Якщо чоловік самовдоволено розслабляється, терапевт запитує: «Що ви відчули після того, як я це сказав?» Чоловік відповідає: «Полегшення». Тоді терапевт каже: «Насправді я відчуваю, що ви помиляєтесь». Якщо чоловік чесний, він скаже: «Я знав це з самого початку». Якщо він не чесний, то покаже своєю реакцією, що гра продовжується. Тоді стає можливим просування далі. Елемент гри полягає у тому, що в той час, як позивач відверто вимагає перемоги, у душі він вважає, що помиляється.

Коли зібрано достатньо клінічного матеріалу, щоб прояснити ситуацію, гру можна зупинити за допомогою маневру, який є одним із найбільш елегантних у мистецтві антитез. Терапевт задіює правило, яким забороняє граматичне використання третьої особи в спілкуванні групи. Надалі члени можуть звертатися одне до одного безпосередньо на «ти» або говорити про себе «я», але вони не можуть сказати: «Дозвольте мені розповісти про нього» або «Дозвольте мені розповісти про неї». У такий момент пара взагалі припиняє грати в групі або переходить до гри «Милий (-а)», яка є певним поліпшенням, або продовжує грати в «Більше того», що також не допомагає. Гра «Милий (-а)» описана в іншому розділі (с. 146). У грі «Більше того» позивач подає одне звинувачення за іншим. Відповідач відповідає на кожне: «Я можу пояснити». Позивач не звертає уваги на пояснення, але, як тільки відповідач робить паузу, він переходить до наступного звинувачення, за яким іде ще одне пояснення, – типовий обмін репліками Батько-Дитина.