Пол Клейнман - Психологія 101 - Факти, теорія, статистика, тести й таке інше

5. Патологічне накопичення –колекціонування предметів, які мають незначну цінність або не мають жодної, і незмінне небажання їх викидати. У серйозних випадках люди не мають простору для життя у власних помешканнях через незмірно велику кількість зібраних речей. Патологічне накопичення зазвичай зумовлене ідеєю про те, що збережені речі можна буде використати в майбутньому. Людина, яка потерпає від патологічного накопичення, може мати компульсивний потяг до накопичення й не мати обсесивно-компульсивного розладу.

Цей різновид тривожного розладу трапляється в результаті переживання людиною травматичної події, унаслідок якої вона або інші люди ризикували стати жертвами поранення або вбивства. Після травматичної події людина потерпає від тяжких спогадів, страшних снів, нав’язливих думок і образів, що нагадують про травму. Люди починають уникати ситуацій, які можуть асоціюватися з подією, бо будь-які нагадування про травму спричинюють тяжкий стрес. До того ж змінюється поведінка: вона обмежує діяльність людини, яка відтепер має проблеми із проявом емоцій і видається песимістом, коли мова заходить про майбутнє.

Соціофобія – один із найбільш поширених різновидів тривожного розладу. Близько 13 % населення періодично потерпають від симптомів соціофобії. Такі люди постійно переймаються ставленням інших. Виникає ірраціональний страх перед негативним ставленням або осудом інших людей, перед приниженням або присоромленням. Соціофобія відрізняється від сором’язливості постійністю і серйозністю симптомів. Серед фізичних та емоційних симптомів: тремтіння, надмірне потовиділення, тахікардія, надмірна нервозність під час зустрічі з незнайомими людьми, страх перед оцінюванням інших людей, потенційним приниженням, побоювання, що інші люди завважать тривожність соціофоба, страх та уникнення подій, запланованих заздалегідь.

Людина, що має специфічні фобії, потерпає від сильного й ірраціонального страху перед певним об’єктом або ситуацією. Розрізняють чотири основних типи специфічних фобій. Чимало людей мають кілька фобій однієї категорії, а дехто – фобії різних категорій. Чотири основні типи специфічних фобій: ситуативні, медичні, фобії природного середовища і страх перед тваринами.

Незалежно від категорії фобії, для людей, хворих на специфічні фобії, характерні подібні симптоми. Зокрема:

• відчуття інтенсивного страху, паніки або жаху під час зіткнення з об’єктом, якого боїться людина;

• симптоми, характерні для нападу паніки, зокрема утруднене дихання, надмірне потовиділення, запаморочення та оніміння;

• схильність змінювати шляхи для уникнення об’єкту, якого людина боїться настільки, що цей страх впливає на її повсякденне життя;

• неспроможність позбутися думок про наступну ситуацію, у якій доведеться зіткнутися з об’єктом страху, і розробка сценаріїв для випадків, коли зіткнення з об’єктом не уникнути.

Це найбільш поширений різновид тривожного розладу, за якого людина без причини відчуває постійний страх і напруження через певну проблему або об’єкт. Людина весь час шукає приводів для хвилювання. Симптоми бувають різними, та переважно виникає дратівливість, втома, неспроможність зосередитися, неспокійність і порушення сну. Можуть з’явитися такі фізичні симптоми, як нудота, діарея, головний біль, напруженість м’язів, зокрема в зоні шиї, плечей і спини.

Психолог Джон Бовлбі стверджував, що прихильність для дитини – це все або нічого, тоді як психолог Мері Ейнсворт мала інший підхід. На її думку, рівень прихильності залежить від індивідуальних особливостей людини.

З огляду на те, що діти у віці одного-двох років не здатні виявляти прихильність подібно до дорослих, 1970 року Ейнсворт розробила тест – так звану Класифікацію незнайомих ситуацій. Дослідження було покликане розібратися в індивідуальних особливостях прихильності.

Ейнсворт залучила приблизно 100 родин середнього класу з дітьми віком від одного до півтора року. Для проведення експерименту дослідниця використала маленьку кімнатку з одностороннім дзеркалом, яке давало можливість спостерігати за поведінкою дітей. Було проведено сім експериментів, або «епізодів», тривалістю три хвилини. Кожний епізод Ейнсворт розробила для виявлення певної моделі поведінки. Психологи, які спостерігали за ходом експерименту, записували результати що п’ятнадцять секунд, та інтенсивність поведінки оцінювали за шкалою від 1 до 7.