Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Автор дякує Special and Extension Program Центрально-Європейського Університету (Будапешт) за можливість працювати над остаточним варіантом цієї книги у січні – квітні 2009 р. та Центрові досліджень голокосту і геноциду Амстердамського університету за можливість доопрацювати її у червні 2009 після обговорення рукопису в Інституті історії України НАН України.

Термін «дискурс» і тотожне йому поняття «дискурсивні практики» в даному огляді вживаються в значенні, наближеному до французького структуралізму і постструктуралізму. Йдеться про спосіб, стиль говоріння з наперед визначеною метою обговорення та відповідний інтерес, що стоїть за ними. В цьому розумінні дискурсу важливим є визнання того, що певний спосіб висловлювань формує як саме комунікативне середовище, так і предметну сферу цього дискурсу, і навіть певні суспільні (соціальні) явища.

Образ в даному разі – це результат цілеспрямованої реконструкції об’єкту в свідомості людини чи груп людей.

Історична пам’ять – цілеспрямовано сконструйований відносно стійкий комплекс взаємопов’язаних колективних уявлень про минуле групи, кодифікований і стандартизований у громадських, культурних і політичних дискурсах, стереотипах, міфах, символах, мнемонічних і комеморативних практиках. «Конструкторами» історичної пам’яті є політики, історики, журналісти, митці, громадські діячі.

Ця теза не суперечить очевидному фактові: присутності голоду 1932—1933 років в «живій пам’яті», чи, за А. Ассман, «комунікативній пам’яті» декількох поколінь українців у вигляді індивідуальних споминів, які фрагментарно передавалися з покоління в покоління. В даному разі йдеться про систематизовані узагальнені «колективні уявлення», сформовані внаслідок культурних, освітніх, ідеологічних практик останніх двох десятиліть. Наявність елементів «проекту», цілеспрямованого конструювання уявлень не заперечують їхньої часткової відповідності «історичній реальності», яка, в свою чергу, є певним різновидом уявлень. Іншими словами, на мій погляд, згадані стереотипні уявлення про голод 1932—1933 років певною мірою є відповідними тому минулому, яким воно було пережите. Ці уявлення не варто вважати чи представляти лише формою репрезентації, хоча відкритим залишається питання про співвідношення репрезентації та реально пережитого минулого, яке відклалося у «колективній пам’яті». Докладніше див. розділ ІІІ «Історія без політики».

Термін «міф» в цьому тексті вживається як відповідник сакралізованого історичного наративу.

Разрытая могила: голод 1932—1933 годов в украинской историографии, политике и массовом сознании// Ab Imperio. – 2004. – № 3; Revisiting the Great Famine of 1932—1933. Politics of Memory and Public Consciousness (Ukraine After 1991) In: Past in the Making. Recent History Revisions and Historical Revisionism in Central Europe after 1989 // Еd. by M. Kopecek. – CEU Press, 2008; Struggling with Traumatic Past: The Great Famine of 1932—1933 and the Politics of Memory in Contemporary Ukraine // Post-diktatorische Geschichtskulturen in Europa. Bestandsaufnahme und For-schung-sper-spektiven. Wallstein Verlag: Gottingen, 2010, с. 75—97; Holodomor and the Politics of Memory in Ukraine after Independence // Holodomor and Gorta Mor. Histories, Memories and Representations of Famine in Ukraine and Ireland. Edited by Christian Noack, Lindsey Janssen and Vincent Comerford, 2012; Историческая политика в Украине и Голодомор // Прошлый век. Вып. 1. Сборник научных трудов. – М., 2013, с. 277—336; Голодомор, геноцид, голокост. До історії понять і термінів // Голод 1933. Українці: Зб. наук. пр. – К., 2013, с. 238—304 та ін.

Під деконструкцією в даному конкретному випадку я маю на увазі аналіз того, що можна назвати текстами (дискурсами) Голодомору. Текст у цьому разі – це не лише висловлювання політиків, дослідників, інтерпретаторів. Текст може міститися і у візуальних образах, музейних експозиціях, кіно, телепередачах і т. п. Деконструкція не має нічого спільного із запереченням. Йдеться про деконструкцію саме в тому сенсі, в якому цей термін вживався Ж. Деридою, власне – про критичне переосмислення канонічної версії голоду 1932—1933 років, яку я називаю Голодомором – але не лише шляхом аналізу текстів, а й через аналіз політичної контекстуалізації, інтелектуальної і політичної генеалогії базових тверджень.