Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Наголос на необхідності саме такої кваліфікації трагедії можна пояснити багатьма причинами – від бажання добитися особливого міжнародного статусу для України до знов таки безпрецедентного впливу української діаспори на президента В. Ющенка 203. Початок кампанії припадає на початок президентського терміну В. Ющенка – як згадувалося раніше, вже інаугураційна промова містила згадку про «голодомори» – спочатку на це ніхто не звернув уваги, очевидно вважаючи це стандартною ритуальною практикою. Проте, і в перших, найбільш розрекламованих офіційних міжнародних виступах першої половини 2005 р. президент В. Ющенко, який на той час сприймався Заходом чи не як месія демократії в пострадянському просторі, знову звернувся до теми. Дві перших найважливіших «програмових» промови – в Європарламенті (23 лютого 2005 року) та на спільному засіданні двох палат у Конгресі США (6 квітня 2005 року), містили в першому разі поточну згадку про «голодомори», в другому – просторіший фрагмент про Голодомор .

У жовтні 2006 р. в Указі «Про відзначення у 2006 р. Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій» президент наказав Міністерству закордонних справ «активізувати роботу щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду Українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства» 204– раніше це питання в подібних указах не акцентувалося.

У березні 2007 р. президент створив під своїм персональним головуванням «Координаційну раду з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні». До цього органу увійшли виконуючий обов’язки міністра закордонних справ В. Огризко, якому судилося очолити дипломатичну кампанію з міжнародного визнання Голодомору , представник України в комісії ООН з прав людини В. Василенко, чотири представники Світового конгресу українців, один з них – громадянин Австралії С. Романів, очолив Міжнародний комітет Голодомору, створений СКУ 205, який став головним організатором і координатором зусиль української діаспори з інтернаціоналізації Голодомору, інший – громадянин США М. Вільямс, був координатором комітету СКУ з питань інформаційної підтримки кампанії та організації виставок.

Уже на першому засіданні Координаційної ради В. Ющенко заявив, говорячи про міжнародний аспект її діяльності, що «…нашою метою я бачу світове визнання Голодомору геноцидом. Передусім йдеться про схвалення відповідних резолюцій або рішень ООН, Європейського Парламенту, Європейського Союзу, ОБСЄ» 206. 28 березня 2007 р. в указі «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні» В. Ющенко зажадав «здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою, зокрема Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй та Європейським Парламентом, Голодомору 1932—1933 років в Україні геноцидом Українського народу» 207. У серпні 2007 р. заступник міністра закордонних справ України В. Огризко надіслав керівникам закордонних дипломатичних установ України листа, в якому пропонувалося координувати дії цих установ з Міжнародним координаційним комітетом (МКК) СКУ в проведенні міжнародної піар і лобістській кампанії з відзначення 75-ї річниці Голодомору . Пропонувалося підтримувати для цього робочі контакти з представниками МКК СКУ та залучати на постійній основі українські громади країн перебування 208. В МЗС було створено спеціальну робочу групу з організації заходів щодо міжнародного визнання Голодомору . Зрозуміло, що до співпраці з діаспорою долучився і Секретаріат Президента – МКК СКУ підтримував постійний зв’язок з заступником голови Секретаріату президента І. Васюником. Тоді ж до команди приєднався «Фонд 3000», створений дружиною президента, Катериною Ющенко.

Якими були результати цих зусиль з інтернаціоналізації Голодомору ?

24 листопада 2005 р., на річницю трагедії відреагував Сейм Литви: трагедію 1932—1933 років було названо ретельно спланованим геноцидом українського народу. 20 грудня цього ж року подібну резолюцію ухвалив парламент Грузії.

У березні 2006 р. Сенат вищого законодавчого органу Польщі ухвалив окрему постанову про роковини Великого Голоду в Україні і висловив солідарність із зусиллями України щодо визнання його актом геноциду. 4 грудня цього ж року польським сеймом було ухвалено окремий документ, в якому засуджувався тоталітарний режим, відповідальний за Голодомор