Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

На шістдесяту річницю трагедії заявами, де голод 1932—1933 років називався геноцидом, відгукнулися парламент Естонії та сенат Австралії. Скоріш за все, певну роль в цьому відіграли українські громади цих країн. Сполучені Штати, де ще не так давно було опубліковано доповідь комісії Конгресу, ніяк не відреагували на річницю – їхні дипломатичні зусилля в цей час спрямовувалися передусім на витиснення з території України ядерної зброї та на забезпечення стабільності в регіоні в світлі загострення відносин між Україною та Росією через проблему Чорноморського флоту.

Значно більший сплеск інтересу до голоду 1932—1933 років спостерігався на наступну – 70-ту річницю трагедії, у 2003 р. Українське вище керівництво, передусім президент Л. Кучма та його прибічники в парламенті, звернулися до теми голоду 1932—1933 років як до засобу посилення міжнародного престижу України і покращення власного іміджу всередині країни. Фактично саме цього року було зроблено першу потужну спробу добитися визнання голоду 1932—1933 років актом геноциду на міжнародному рівні і саме тоді для цього було підключено дипломатичні канали.

У червні 2003 року сенат Канади спеціальною резолюцією закликав уряд своєї країни визнати Голодомор актом геноциду. У жовтні 2003 р. сенат Австралії ухвалив спеціальну резолюцію, в якій події 1932—1933 років названо одним з найжахливіших проявів геноциду. Цього ж місяця Сенат Конгресу США оприлюднив резолюцію стосовно «геноцидного Голоду в Україні». Подібну резолюцію ухвалила і Палата представників: у преамбулі слово «геноцид» вживалося, у резолютивній частині його не було 198. Цікавим можна вважати й той факт, що цього року, трохи раніше, у травні, у доповіді судового комітету Конгресу США, присвяченій 15-й річниці ратифікації США Конвенції ООН 1948 р. та проекті відповідної резолюції в переліку найвідоміших актів геноциду голод 1932—1933 років не згадувався.

У листопаді 2003 року до американських колег долучилися угорські парламентарі, які засудили геноцид «групи народів» у 1932—1933 роки та висловили співчуття рідним і близьким жертв голоду.

Утім, найбільш важливою спробою інтернаціоналізації Голодомору у 2003 р. стало звернення до 1932—1933 років Організації Об’єднаних Націй. В постанові Верховної Ради від 28 листопада 2002 року «Про 70-ті роковини голодомору» містилося завдання для МЗС України «ініціювати визнання міжнародним співтовариством голодомору 1932—1933 рр. в Україні актом геноциду проти українського народу». Там само пропонувалося створити музей голодомору «під егідою ООН» та організувати хвилину мовчання на одному із засідань Генеральної Асамблеї ООН 199. Доручення урядові України «порушити у встановленому порядку питання перед Організацією Об’єднаних Націй про визнання голодомору 1932— 1933 років геноцидом Українського народу» містилося і в рекомендаціях парламентських слухань від 6 березня 2003 р. 20024 серпня 2003 року, виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН, Л. Кучма наприкінці промови згадав «руйнівний голод в Україні» і запропонував ООН щорічно відзначати дату трагедії 201.

Попри зусилля українських дипломатів добитися ухвалення окремого рішення (резолюції) про голод 1932—1933 років в Україні, вдалося дійти згоди лише щодо спільної заяви – статус цього документа був незрівнянно нижчий, хоча на загал і оприлюднення останньої можна було вважати серйозним успіхом.

Заяву було надіслано до Комітету з прав людини ООН 7 листопада 2003 р. Вона не містила слова «геноцид», проте вперше в міжнародному документі такого рівня пролунало слово «голодомор» 202. За твердженнями українських політиків, головним противником вживання терміна «геноцид» в тексті заяви і головним ініціатором пониження статусу документа була російська сторона. Утім, заяву підписали чи оголосили про приєднання до неї 36 держав – членів ООН, в тому числі Росія (згодом кількість держав, що приєдналися до цього документа, зросла до 64).

У 2004 р. був оприлюднений офіційний документ Святого Престолу «Компендіум соціальної доктрини Церкви». У ньому згадується про геноцид українців, який мав місце у ХХ ст. – очевидно йшлося не лише про голод 1932—1933 років, а й про репресії.

У 2005 р. розпочався новий етап інтернаціоналізації Голодомору , пов’язаний з безпрецедентно інтенсивними зусиллями президента України В. Ющенка і безпосередньо підлеглих йому структур, зокрема Міністерства закордонних справ України, у здобутті міжнародного визнання Голодомору саме як геноциду.