Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Це не заперечує того факту, що, наприклад, відзначення річниць поступово перетворювалося на сталі, повторювані комеморативні практики, освячені державою, і підтримані значною частиною суспільства, на складову процесу «винайдення традиції». Фактично Голодомор справді перетворювався на основу спільного ідеологічно гомогенного «національного простору», в якому пропоновані цінності мали об’єднувати населення відновленою чи винайденою спільною пам’яттю про спільну трагедію.

Згадування голоду 1932—1933 рр. в контексті політичних дискусій (зокрема, виборних дебатів або ж у зв’язку з тими ж самими річницями) мало і зворотний ефект – політичні сили та частина суспільства, які сповідували ліві ідеї або належали до радянсько-ностальгійної частини суспільства, опинялися поза офіційним «національним проектом», оскільки прямо чи опосередковано знаходилися або серед «винуватців» трагедії (чи принаймні ставали їхніми спадкоємцями), або серед тих, хто ніс моральну відповідальність за заперечення самого факту голоду 1932—1933 рр. чи за «неправильне» його трактування. Ліві, в свою чергу, періодично використовували згадки про голод у своїй пропаганді, скерованій проти «олігархічної» влади 192і в цьому сенсі вони мало відрізнялися від правих.

Використання теми голоду 1932—1933 років в контексті ідеологічного чи політичного протистояння призводило до того, що ті чи інші погляди та твердження (часто цілком слушні) ототожнювалися з певними політичними позиціями і, відповідно, втрачали легітимність і вагомість для тих, хто перебував в іншому політичному таборі. В результаті рівень обговорення проблеми, яка, по суті, є гуманітарною і справді містить великий морально-етичний і виховний потенціал, применшувався до рівня з’ясування політичних стосунків – незалежно від показово чи реально благих намірів ініціаторів тих чи інших дій.

На рівні уже буденного політичного протистояння з уже буденними публічними формами асоціальної поведінки політиків трапилася свого роду тривіалізація і примітивізація складної і трагічної теми, пониження її духовної, етичної складової. В рамках політичного дискурсу тема стала розмінною монетою політичних торгів, перетворилася на предмет політичних оборудок.

Масована кампанія з відзначення 75-ї річниці голоду 1932—1933 років, очолена В. Ющенком та реалізована силами підпорядкованої йому бюрократичної вертикалі влади та центральних державних відомств (Секретаріат Президента, обласні і районні державні адміністрації, СБУ, Міністерство закордонних справ, Міністерство освіти і науки, архівні управління), з одного боку, засвідчила, що держава й надалі є основним гравцем у сфері історичної політики. З іншого – найбільш виразно продемонструвала слабкість «об’єднавчих» зусиль, здійснюваних адміністративно-бюрократичними методами.

Заклики президента В. Ющенка до єднання нації довкола спільної трагедії не були почуті значною частиною суспільства. З одного боку, вони не були підтримані політичними опонентами і непевними союзниками В. Ющенка. які сприймали їх або як політичний піар президента, або як спосіб тиску на опонентів. З іншого – та обставина, що ініціатором кампанії був украй непопулярний президент, а запроваджувати «політику історії» була покликана (а скоріше змушена) державна бюрократія 193, в масі своїй некомпетентна, корумпована, відчужена від громадян і зацікавлена зовсім іншими, вельми далекими від гуманітарних, проблемами, – ця обставина не могла не позначитися на результатах. Голодомор у виконанні держави не об’єднав суспільство.

Інша справа – ставлення до пам’яті про голод на рівні самого суспільства. В принципі, для переважної більшості громадян голод 1932— 1933 років – це факт, який є невід’ємною частиною історії, яку вони знають з підручників. Їм не треба доводити, що голод був. Мало хто заперечує його факт. Але для політиків важливий не голод 1932—1933 років, а Голодомор . Саме тому вони періодично включають його в свої пропагандистські конструкції та політичні маніпуляції. Саме тому для них формула «Голодомор = геноцид» – це не так юридичне, як кон’юнктурно-політичне питання.

У прихильників тези про Голодомор як про об’єднавчу ідею є дуже цікавий аргумент, на який не можна не звернути увагу. Різні соціологічні опитування засвідчують зростання питомої ваги респондентів, які вважають Голодомор геноцидом. Як вже згадувалося, у 2006 році за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології ідею визнання Голодомору геноцидом підтримували 60,9% респондентів. У 2007 році – 63,2%. При цьому на Сході України позитивно до такої ідеї ставилися 35%, а негативно – 44% 194. За даними соціологічної групи «Рейтинг», яка виявляла до цього питання стійкий інтерес, можна побачити, що в 2010—2013 «передвоєнних» роках частка тих, хто вважав Голодомор геноцидом, зросла з 60% до 66%.