Франка Паріанен - Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя

До слова, збої гормональної системи не виявляються у формі помітних синюшних плям чи інших симптомів на тілі, які могли б нам подарувати хоча б співчуття від інших (хоча наприкінці на співчуття ми таки дочекаємося, адже все між собою пов’язане). Натомість збої постають як психологічні проблеми.

Якщо голова і тіло залежні одне від одного, то залежні у всьому – і в здоров’ї, і в хворобі. І в хороші часи, і в погані. А ще іноді вони одягають однакові куртки від бренду Jack Wolfskin .

Така єдність означає, що голова може зробити тіло хворим і навпаки.

Якщо проводити між головою і тілом червоні лінії, то вже скоро заплутуєшся у всіх тих складних взаємозв’язках, а в нас на це нема ні місця, ні бажання. Якщо ж ідеться про помилки в системі, то варто звернути увагу на двох ключових діячів: шлунок та імунну систему.

Коли тіло бунтує, то гормони вступають у зв’язок з особливими білками (їх ще називають цитокінами), а ті вже намагаються виправити ситуацію, запустивши цілеспрямовані імунні реакції. Саме тому маркер запалення інтерлейкін є добрим індикатором усього, що відбувається у вашому житті й думках. Водночас ці маркери приносять цілу купу інших ефектів, наприклад запускають зачароване коло, в якому рани під час стресу загоюються повільніше, тож нам доводиться боротися не лише з нашими буденними клопотами, а й із надокучливою ранкою в роті, від якої постійний стрес. («Я тільки перевірю, чи вона там ще є. Ой, боляче!») Навіть на вакцину проти гепатиту чи грипу ми реагуємо сильним ослабленням, якщо зазнаємо стресу в універі чи якщо нам доводиться доглядати родича, що потребує опіки. 23,24 Імунна система все розуміє, але зараз їй не до цього.

Другий підозрюваний, який вже не раз потрапляв у поле зору, – це живіт. 25,26 Удари долі б’ють нас досить часто в шлунок, але якщо з ними поборотися лікарськими методами, то можна здолати не тільки страхи чи болі у животі, але й непередбачувану флору кишківника. 25

Погоджуюся, це пригнічує. У житті й без того вистачає клопотів.

Та все ж такі знання вкладають нам до рук кілька абсолютно нових засобів та шляхів покращення нашого здоров’я. Протилежним до бажання дистанціюватися від себе є прагнення жити в гармонії з собою, і з тою каменюкою – особливо. У гармонії з усім тим, що так гарно виглядає на сторінках журналів про життя-любов-довкілля-хюґе-флоу з рецептами та невеличким подарунком до кожного номера. Але для цього нам доведеться ще більше розмити кордон між свідомістю та тілом. Якщо пощастить, ми одразу ж відшукаємо кілька способів, як задовольнити обидві частини. І способи ці не будуть такими банальними, як от – їсти побільше зелені. (Не маю нічого проти, але світ став би дещо чеснішим, якби персонажі реклами під час споживання смузі з листя салату, броколі, шпинату та капусти кале не вдавали щоразу аж таке захоплення.)

Не лише заради флори наших кишок, а й заради мозку.

Як і тіло, голова теж може зіткнутися з гормональними проблемами. Але ми говоримо про них неохоче. До вибриків нашого тіла ми вже звикли й уміємо дати їм раду. Мої коліна постійно хрустять без видимих на те причин, але я успішно долаю цю проблему і просто сильно не перегинаю коліна. Коли ж «хрустить» психіка, тоді ми ніяковіємо, бо це ж ближче до нашого Я. Ми часто не знаємо, як розв’язувати психічні проблеми. Навіть у такий субоптимальний спосіб, у який я вирішую свою проблему з колінами. («Я просто не перевіряю пошту. Вона мене нервує».)

Серотонін та інсулін – чудові гормони, які доводять: відмежовувати діяльність мозку від тіла безглуздо. В інсуліну тут однозначно легше становище, адже у нього цілком тілесне головне завдання: змусити клітини вбирати цукор з крові! Така реальність.

Інсулін терпляче киває:

– Отож. Тільки тут все надто спрощено. Адже у мозку, до слова, я займаюся якраз протилежним. Більше цукру, насичення…

У будь-якому разі головне завдання інсуліну полягає у фундаментальній базовій потребі: споживанні їжі та забезпеченні організму поживними речовинами.

– Може, варто було б згадати і про мій вагомий нейронний вплив на ріст та безперешкодне існування синапсів?

Та якийсь час ми взагалі були невпевнені, чи інсулін взагалі долає бар’єри на кров’яному потоці до мозку.

– Хм, я вже давно хотів сказати. Це припущення накульгувало від самого початку. Та й взагалі було необдуманим, якщо врахувати той факт, що мозок особливо часто працює з глюкозою, а я один з тих небагатьох гормонів, які…