Кай-Міхаель Бе - Внутрішня історія. Легені. Дивовижний світ нашого дихання

Ще вразливіший нагрудний панцир людини у двох слабких місцях (це зумовлено його конструкцією) – верхньому та нижньому отворах. У цих ділянках небезпека зовнішніх поранень, наприклад холодною зброєю, особливо висока. Пригадуєте сцену вбивства в екранізації роману Аґати Крісті «Убивство у “Східному експресі”», де синьйора Кассетті вбивають дванадцятьма ударами ножа? Хоч Кассетті перебуває під впливом снодійного й не чинить жодного опору, детектив Пуаро, обстежуючи тіло, виявляє лише три смертельні поранення – це типова помилка початківця. «Дилетанти» часто колють вертикально в напрямку грудної стінки – саме тому дев’ять із десяти таких поранень (на щастя жертви) поверхневі, бо ніж відскакує від ребер. Якщо більшості тих, хто доклав руку до вбивства у «Східному експресі», можна пробачити аматорський рівень, то від загартованого в боях полковника Арбетнота (у виконанні Шона Коннері) варто було б очікувати майстернішої роботи. Досвідчені вбивці, що знаються на холодній зброї, використовують слабкі місця грудної клітки, завдаючи ударів ножем згори або знизу легені та серця – так «успішного результату» можна досягти в приблизно 50 відсотків випадків. Визнаю, сумнівний здобуток, але якщо колись доведеться захищати власне життя кинджалом, просто згадайте цю статистику.

У прогалинах між ребрами розташовані м’язи, які називають міжреберними. Полюбляєте реберця? Їстівна їхня частина – це і є м’язи (звісно ж, ідеться про свиней!). Вони пролягають не рівно, а дещо під нахилом і зі зміщенням. Зовнішній шар зверху зміщений униз і вперед, внутрішній – униз і назад. Так вдається досягти кращої герметичності. Водночас під час дихання м’язи стають супротивниками: зовнішня мускулатура збільшує відстань між ребрами під час вдихання, внутрішня, навпаки, її зменшує під час видихання. Щоправда, її роль у дихальному процесі зведено лише до 20 відсотків – головний фронт робіт закріплений за діафрагмою. Тож ці м’язи слугують радше підтримкою в разі фізичних навантажень і роботи на високій потужності. У таких ситуаціях важливими стають й інші м’язи, що допомагають дихати, як-от частина мускулатури шиї та хребта. Ці м’язи можна тренувати за допомогою спеціальних вправ, адже їхня функція може стати життєво важливою, коли потужності діафрагми забракне, щоб забезпечити дихання. Під час складних нападів задишки лікарям чи просто тим, хто прийшов на допомогу, іноді доводиться бачити справді сумне видовище: потерпілі, здебільшого це пацієнти з тяжкими захворюваннями дихальних шляхів, впинаються в край столу й буквально хапаються за повітря. Мускулатура шиї періодично скорочується, навіть м’язи плечей і потилиці залучені до боротьби за виживання. Така імпровізована «аварійна допомога» дає змогу протриматися ті кілька дорогоцінних хвилин, поки не прибудуть медики, але через швидке виснаження робота допоміжних м’язів не може тривати довго.

Справжнім рушієм легеневого дихання є діафрагма – гладкий, міцний м’яз із сухожилковим центром, абсолютний чемпіон із витривалості. Легеня не рухається. Маю на увазі сама собою. Навіть не поворухнеться. Звісно, вона не виконує таких дивних брейкданс-рухів, що нагадують плазування хробака, як кишківник. Зовсім. Якщо розглядати серце й легені на рентгенівському екрані, то бачимо: розслаблена пара на відпочинку. Цей спокій ніщо б не порушувало, якби не серце, яке прокралося між легень, наче заведений фанат техно на підйомі, що безперестанку підстрибує й заважає. Легені більш вагомі, більш величні. Якщо вони рухаються, то лише пасивно – власне, їх рухають. Саме цю роботу й виконує діафрагма, прикріплена до нижньої дуги ребер грудної клітки, ніби намет. Вона розділяє грудну та черевну порожнини. Діафрагма – нездоланний лідер механіки дихання: коли рухається вона, рухається все тіло. Під час скорочення діафрагми її дах, або ж купол намету, рухається вниз і виходить з-під захисту грудної клітки. Сантиметр за сантиметром вона опускається донизу, подеколи на глибину до 10 сантиметрів, якщо вдих глибокий. За нею слідують легені, які втягує, наче поршнем у циліндрі шприца. Якщо діафрагма смикається, на нас нападає гикавка. Коли вона скорочується й розслабляється зі швидкістю кулемета, як це трапляється під час нападів сміху, наше тіло здригається так загрозливо, що на думку спадає фраза «вмерти зі сміху». Діафрагма виконує 80 відсотків усієї дихальної роботи, 15 скорочень на хвилину, 24 години на добу, 365 днів і ночей впродовж усієї тривалості життя людини й не скаржиться на втому. Кожне скорочення діафрагми збільшує об’єм легень мінімум на пів літра. Щодня ми вдихаємо й видихаємо 10 тисяч літрів повітря, тож до кінця життя його кількість може наповнити супертанкер: 250 мільйонів літрів повітря, кожен з яких переміщує сюди-туди діафрагма. Тоді як згори діафрагма витягує приспані легені з їхньої зони комфорту, знизу вона, наче снігоприбиральна машина, тисне на внутрішні органи черевної порожнини.