Люба Клименко - Вибрані хіти

Мене мало не розбив параліч. Ні, не від того, що пан Дзюрка намагався проникнути у дзюрку, а від того, що цим вінчиком я щоранку збивала яйця на омлет!

Природно, такого я витримати не могла. Пальці моїх ніг зісковзнули з карнизика, і я, падаючи, у відчаї схопилася за ліани дикого винограду, але це мене не врятувало, і я рухнула прямо в яму, до речі, бетонну.

Я якось вилізла звідти і вповзла в хату, де мирно спала дитина, нічого не підозрюючи про пригоди своєї мамці й бабці, і почала зализувати рани.

Найцікавіше, що наступного дня Розалія Романівна навіть не звернула уваги на мій розбитий лоб! Адже тепер вона була в новій ролі!

Пану Дзюрці також подобалося нове амплуа, причому настільки, що він перестав приходити до мене за черговою баночкою горілки.

Так тривало ще два місяці. Я просто очманіла від щастя!

Аж тут!.. Уп'ять двадцять п'ять! Моє свекрушище знову впало в депресію!

Я вже і так навколо неї, і сяк!

— Що таке? — питаю.

— Та! — махнула рукою вона, але цього разу пішла на контакт. — Ці мужчини… хіба це мужчини! Хіба вони готові на подвиг заради жінки?

«Ахтунг! Ахтунг! — замигала в моїй голові аварійна червона лампочка. — Свекрушище бажає подвигу!»

Зібралися ми з паном Дзюркою на нараду.

Я почала його пиляти, однак на всі мої докори він тільки розвів руками:

— Я роблю, що можу!

Чесно кажучи, в цій фразі мені особливо сподобалося «Що можу», я відразу ж згадала вінчик, через який на все життя розлюбила омлет.

— Треба придумати подвиг! — постановила я.

Легко сказати — подвиг! А де його взяти?

Ідея з підпалом будинку і винесенням Розалії Романівни з вогню відпала відразу ж, у зв'язку з невідповідністю її габаритів з габаритами пана Дзюрки. Та й, чесно кажучи, хати було жалко.

Друга ідея — викликати на дуель якого-небудь нового ухажора Розалії Романівни — також була нереальною. Жоден чоловік, окрім пана Дзюрки, на нашу думку, на неї не спокусився б.

Ідей більше не було.

Степан Іванович пропав безвісти.

Через кілька днів я, затамувавши подих, слухала, як моє свекрушище розробляє після тривалої перерви свій голос «Мі-ме-ма-мо-му!»

У відчаї я вирішила звернутися до дівочого ворожіння: взяти першу-ліпшу книжку з полиці, всліпу відкрити її, ткнути пальцем, відкрити очі, прочитати мічену фразу і спробувати розшифрувати її.

Я так і зробила. В руках опинився дитячий бестселер Оксани Шмілик «Де ж та хатка в ангелятка?», а фраза, на яку вказала доля, була такою:

— Еврика! — мало не вигукнула я.

Як же я відразу про це не здогадалася! Моєму чоловікові свекор перед смертю сказав: «Я б і довше прожив би, синок, але Рузя — як павучиха. Ти ж знаєш, що самка-павучиха зжирає свого партнера відразу після того, як він зробив свою справу! Я і так довго затримався на цьому світі! З павучихами так довго не живуть!».

Ось вам і інтрига: Розалія Романівна і Степан Іванович — типова павуча парочка! Дурненький самець-павучок іде на вірну смерть під впливом інстинкту, а павучиха з пожадливістю очікує, коли його можна буде зжерти! Але не просто зжерти, а тільки після виконаного ним подружнього обов'язку.

Ось вам і подвиг! Треба просто-напросто зробити Розалії Романівні пропозицію!

Степан Іванович, як не дивно, не опирався.

Отже, приходить він до мого свекрушища з величезним букетом. А воно, відчуваючи наближення зіркової години, сплело надійну паутину: накрило на стіл, налило сто грам, вдягло міні-спідницю, запалило свічки і невдовзі отримало своє — пропозицію!

— Дорога Розаліє Романівно! Чи не бажаєте Ви вийти за мене заміж? — спитав пан Дзюрка.

— Бажаю! — і оком не моргнувши відповіла вона, роздуваючи ніздрі і відчуваючи запах свіжої крові. — Тільки я не хочу бути Дзюркою. Я лишуся Бардзолєпою! — урочисто додала вона, і я зрозуміла, що Розалія Романівна давно вже була готова до цієї пропозиції і все добре продумала заздалегідь!

«Подвиг здійснено! Ура! — шепотіла я собі, підглядаючи за свекрушищем і паном Дзюркою у дзюрочку від ключа. — Тепер можна і розслабитися!»

Але, на жаль, мені цього зробити не вдалося.

Справа в тім, що Розалія Романівна від радості випадково перекинула підсвічник, скатертина спалахнула, полум'я охопило дім, прибіг сусід, почав гасити вогонь і навіть спробував допомогти дамі, але пан Дзюрка набив йому (з ревнощів чи що?) морду і сам виніс свою павучиху з вогню, таким чином здійснивши не один, а відразу три подвиги!