Люба Клименко - Вибрані хіти

Всього за тисячу баксів їм було зроблено родовід Яця Смердюха і Рузі Бардзолєпої і, до речі, з'ясувалося, що в тої Рузі Бардзолєпої є внучата племінниця, що має таке саме ім'я.

Моє улюблене свекрушище, звичайно, ні про що не здогадувалося. Тож коли вона побачила у церкві двох каубоїв, які дивним чином опинилися ззаду неї, вона і оком не змигнула. А було це якраз на поклонну неділю, коли за одну службу Божу треба зробити триста поклонів — триста разів стати на коліна і ударити чолом об землю. Власне, Розалія Романівна була ревною християнкою і тому, на відміну від мене, відбивала всі триста поклонів.

Два каубої, що примостилися позаду неї, були вері імпресст цим ритуалом і його перформансом Розалією Романівною Бардзолєпою. Тож коли вони вийшли з церкви, їхні пики нагадували бичачі морди, а їхня хода стала аж надто розчепіреною, відомо з яких причин.

Два каубої обступили Розалію Романівну на церковному подвір'ї і запросили на обід у найкращий ресторан маленького галицького містечка.

Розалія Романівна здивувалася, але й оком не повела — навколо стояло з півсотні парафіянок, які заздрісно поглядали в її бік, — тому вона грандіозно прийняла запрошення і, треба віддати їй належне, заявила, що вона пор'ядна пані і тому в ресторан вона не піде без своєї коханої родиноньки, разом з невісткою і внуками.

Каубої радо погодилися.

У ресторані Джо Сміт і Роджер Смерджак розповідали історію свого життя, а було воно у них одне на двох. Не подумайте нічого поганого про цих каубойських хлопців, просто вони цінували каубойську френдшип. Річ у тім, що були вони колись професійними учасниками, а пізніше й організаторами, родео, і тому єдина тема, про яку з ними можна було говорити, — це коні, корови, стайні, стейки, паші, сіно, ножі, ласо і все таке інше.

На моє глибоке здивування, за столом з'ясувалося, що Рузя Бардзолєпа «закінчила в юності зоотехнічний технікум» зі спеціальності «спеціаліст із розмноження великої рогатої худоби».

Ми всі, тобто «кохана родинонька», включно з моїм чоловіком, з відкритим ротом слухали мамині дуже кваліфіковані розповіді про теорію і практику розмноження великої рогатої худоби в колгоспній неволі, а два каубої знову були вері імпресст.

Потім ми — разом з моїм обожнюваним свекрушищем — слухали Джо Сміта і Роджера Смерджака про різні види змагань з родео.

Ми, зі свого боку, також були вері імпрест їхньою розповіддю про їхній улюблений вид змагань з родео: коли на арену вискакують з двох хвірточок два каубої на двох конях, а з хвірточки, розташованої між попередніми двома, вискакує бик. Перший каубой, що зветься хедер, закидає ласо на роги бичка, затягує його, а після того другий каубой, що зветься хілер, намагається ласом сплутати ноги (або бодай одну ногу) нещасної тварини. Після того бичок падає.

Коли вони розповідали цю історію, вони дивилися на моє обожнюване свекрушище приблизно тим же поглядом, яким дивляться хедер і хілер на свого бика. В їхніх очах я бачила цю ласу сцену, коли один з них обхоплює її за шию, другий — за ноги і обоє валять її — апетитну і норовисту навзнак…

Ми — всі, хто сидів за столом, — відчули велику незручність за Розалію Романівну. І тому, коли прийшовши додому, мій чоловік, взірцевий мамин синок, перший раз у житті влаштував їй скандал, махаючи перед її очима дипломом учительки молодших класів, звинувачуючи її у брехні й аморальності.

Найцікавіше те, що коли мій чоловік вигукнув: «Мамо, як Ви могли?» — Розалія Романівна не лише не знітилася, а й образилася до глибини душі.

Вона почала хапати ротом повітря і промовляти дрижачим голосом:

— Синку! Я ж роблю це заради вас! — і додала з великою сльозою на щоці: — Мені в цьому житті вже нічого не треба! — чим остаточне присоромила мого чоловіка, який після того три години просив у неї пробачення на колінах.

Особисто я дуже засумнівалася, чи справді Розалії Романівні в цьому житті вже нічого не треба було. Принаймні, я маю кілька доказів проти цього: 1) зникнення пана Дзюрки з нашого дому; 2) розламане на друзки дубове ліжко в спальні Розалії Романівни, 3) десять кілограмів ваги, які Розалія Романівна скинула за місяць, 4) блєск в її глазах. Щоправда, «на гарячому», я її ні разу не застала, про що досі шкодую.

З кожним приїздом на вихідні до маленького галицького містечка наші з чоловіком надії на еміграцію в США ставали все чіткішими і правдоподібнішими, як тут…

Моє улюблене свекрушище все зіпсувало!