Тарас Шевченко - Твори в п'яти томах. Том 1

Такий же революційно-визвольний зміст мали інші біблійні наслідування та молитви.

Десь наприкінці заслання друзі повернули Шевченкові його захалявні книжечки, що згодом були оправлені в одну, так звану «Малу книжку», нині фототипічно перевидану. В Нижньому Новгороді поет почав «проціджувати» свою творчість часів заслання і переписувати начисто у «Більшу книжку» (нині також фототипічно перевидану), маючи на увазі надрукувати. Так виникли зовсім нові редакції багатьох творів.

У Петербурзі поет добився, зрештою, зняття цензурної заборони

з своїх творів. Спочатку він подав до цензурного комітету виданий 1844 р. «Чигиринский Кобзарь» и «Гайдамаки», але потім забрав і замінив рукописною збіркою під назвою: «Поэзия Т. Шевченка,

том І». Докладно змісту цього рукопису ми не знаємо, бо до нас дійшли лише окремі його аркуші. Після тривалого зволікання цензура дозволила друкувати тільки ранні та вже десь друковані твори (наприклад, поему «Наймичка» П. Куліш надрукував без прізвища автора у збірнику «Записки о Южной Руси»). Не дозволила цензура й змінити назву видання. Віднині назва «Кобзар» стала традиційною.

Твори Шевченка й далі поширювались у рукописних копіях. За деякими списками безцензурні твори поета з’являлись у закордонному виданні І. Головіна «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг, 1859). Твори Шевченка з цього видання вийшли також окремим відбитком з титулкою: «Поезії Тараса Шевченька. Липськ, 1859». Оскільки тут дана українська назва міста Лейпціг, можна припускати, що до цього видання був причетний хтось з українців.

1860 р. з’явився «Кобзар», в якому було не вісім, як у першому виданні, а сімнадцять творів. Його привітала вся передова критика, зокрема революційні демократи М. Добролюбов та М. Михайлов у рецензіях, надрукованих у журналах «Современник» і «Русское слово».

Слідом за українським «Кобзарем» вийшов того ж року «Кобзар Тараса Шевченка в переводе русских поэтов». Здійснив його давній знайомий поета Микола Гербель. Російське видання було трохи повніше, ніж українське. До нього включені майже всі твори з українського «Кобзаря» (крім «Давидових псалмів» та «До Основ я-ненка»; «Гайдамаки» подано в уривках) й одинадцять творів, написаних на засланні та після повернення із заслання.

Деякі твори Шевченка надрукував П. Куліш у своєму альманасі «Хата» (1860). Кілька поезій у перекладах російських поетів опубліковано на сторінках петербурзького журналу «Народное чтение» (1859—1860). У тому ж журналі вміщено автобіографію поета у формі листа до редактора.

Великий поет був і великим просвітителем. В останній період життя він особливо дбав про освіту народу, зокрема в недільних школах. П'ятдесят примірників «Кобзаря» він послав організаторові недільних шкіл у Чернігові. Таку ж кількість послав і в Київ з проханням виручені гроші передати до каси недільних шкіл. Незабаром Шевченко склав підручник для народних шкіл «Букварь южнорусский» (позначений 1861 p., фактично вийшов наприкінці 1860 p.).

Деякі зразки для читання він брав з народної творчості (думи, приказки) та з власних переспівів псалмів. Від інших початкових підручників «Буквар» поета відрізнявся своєю справжньою народністю, підкресленням соціальної несправедливості. У листі до М. Чалого Шевченко писав, що має намір надрукувати також лічбу (арифметику), етнографію, географію та історію. Проте здійснити цей намір уже не зміг.

Поет узяв близьку участь у виданні журналу «Основа» і передав туди для друку свої твори. Перше число журналу з деякими своїми творами він ще встиг одержати й прочитати. Майже одночасно вийшов у світ перший номер журналу «Современник» з рецензією на першу книжку «Основи». У відгуку, що належав перу Чернишев-ського (із змістом першої книжки «Основи» він ознайомився заздалегідь), наголошувалося, що творчість Шевченка має світове значення.

Поет не залишав пера й бувши вже тяжко хворим. В останній передсмертній поезії «Чи не покинуть нам, небого...» Шевченко висловив певність, що його твори не потонуть у річці забуття, а. служитимуть народові, справі його визволення:

Через Лету бездонную Та каламутную Перепливем, перенесем І Славу святую —

Молодую, безвічную.

Помер Тарас Шевченко о п’ятій годині тридцять хвилин ранку в неділю 26 лютого (10 березня за новим стилем) 1861 р. Його смерть була величезною втратою для всіх народів, свідченням чого є промови над труною українською, російською та польською мовами.