Тарас Шевченко - Твори в п'яти томах. Том 1

Почалося друге заслання поета, що тривало понад сім років. Зважаючи на посилення нагляду, умови в Новопетровську спочатку були важчі, ніж в Орську. Та, зрештою, й тут знайшлися добрі люди, спершу в особі коменданта укріплення підполковника А. Маєвського, а після його смерті — майора І. Ускова. Так, у травні 1851 р. поет був призначений як художник до складу геологічної експедиції в гори Кара-Тау і, отже, малював там офіційно. Є припущення, що Шевченко брав участь і в експедиції 1852 р.

Незабаром Шевченко відновлює літературну діяльність — пише повісті російською мовою. Спочатку, з метою конспірації, під повістями він ставить фіктивні дати. «Наймичка» має дату: «25 февраля 1844. Переяслав». Повість «Варнак»—«1845 года. Киев». Під наступними творами він ставить уже справжні дати написання. Повісті Шевченко писав, маючи на меті надрукувати їх у російських журналах під псевдонімом «К. Дармограй». На жаль, свого часу вони надруковані не були.

У листах до знайомих Шевченко зазначав, що він написав близько двох десятків повістей. Однак до нас дійшли тексти тільки дев’яти творів: «Наймичка», «Варнак», «Близнецы», «Художник», «Капитан-ша», «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Музыкант», «Княгиня», «Несчастный». Десятий твір — «Повесть о безродном Петрусе»— відомий тільки в коротенькому переказі М. Костомарова.

У переважній своїй частині повісті не були викінчені, і це зумовило певні труднощі з їх друкуванням Але головне все-таки не в цьому. Свої прозові твори Шевченко побудував на безпосередніх враженнях від кріпосницької дійсності, в них багато виразних натяків на конкретні факти й події з життя поміщиків. Багато хто з кріпосників та їхніх вірних слуг пізнавав себе в Шевченкових персонажах, змальованих в різко негативних тонах. Таким, зокрема, був поміщик Г. Тарновський, виведений в повісті «Музикант» під прізвищем Арновський.

В поетовій прозі змальовано цілу галерею переконливих образів самодурів, неуків, картярів, звироднілих представників кріпосництва, які гноблять народ, топчуть його мораль і гідність. Зображено долю талановитих кріпаків, показано, як кріпосницька система гальмує духовний розвиток народу, приводить до загибелі обдарованих людей. Широко висвітлено становище жінки в умовах самодержавно-феодального ладу.

Повісті цінні і з погляду вивчення біографії письменника. Тут ми знаходимо і картини його дитячих років, і перебування в Петербурзі, і навчання в Академії мистецтв, і його численні подорожі та

зустрічі з видатними культурними діячами. Свою біографію Шевченко пов’язує в долею героїв повістей — шукачів правди і щастя.

Патріотизм, революційно-демократична ідея є тим центральним стрижнем, що об’єднує і цементує всі складові частини прозових творів Шевченка.

Коротко кажучи, хоч прозові твори художньо слабші за поезію, але ідейно вони мають ту саму революційно-демократичну спрямованість, дещо заховану від цензури. Коли б повісті були надруковані за життя Шевченка, вони, безперечно, відіграли б певну роль у розвитку критичного реалізму в російській літературі після Гоголя і до виступу Салтикова-Щедріна.

5

На початку 1855 р. помер Микола І. Амністія, проголошена Олександром II, не торкнулася Шевченка. Тільки згодом друзі поета домоглися звільнення його з заслання. Одержавши від М. Лазаревського звістку про близьку волю, в болісному чеканні її, Шевченко почав 12 червня 1857 р. писати «Щоденник»— важливий людський документ, в якому виявлені погляди великого мислителя.

2 серпня поет залишив Новопетровське укріплення й рибальським човном через Каспійське море вирушив до Астрахані, а далі на пароплаві до Нижнього Новгорода. Тут йому довелось на деякий час затриматись, поки друзі не добились дозволу на приїзд його до Петербурга.

27 березня 1858 р. Шевченко прибув до столиці, де за ним одразу встановлено таємний поліційний нагляд. Спочатку поет жив у свого друга М, Лазаревського, а згодом оселився в приміщенні Академії мистецтв, де нині відкрито меморіальний музей. Свої зусилля художника Шевченко зосереджує на гравюрі і у вересні 1860 р. Рада Академії мистецтв визнала його академіком по класу гравірування.

Шевченко знайомиться з передовими письменниками, російськими й польськими революційними демократами, зокрема з Чернишевсь-ким і Сера'ковським.

3 великими труднощами пощастило поетові одержати дозвіл поїхати на Україну. Вирушив він 25 травня 1859 р. А тим часом з Петербурга полетів наказ місцевим жандармським органам встановити за поетом найпильніший нагляд. Шевченко відвідав своїх рідних у Кирилівці і давніх знайомих: А. Козачковського в Переяславі, М. Максимовича в Прохорівці. 15 липня 1859 р. його заарештовують поблизу Прохорівки. Безпосереднім приводом до арешту були вільнодумні розмови з селянами. Допит поета проводив чиновник М. Андрієвський, доброзичливо настроєний до нього. Він гак повів справу, що Шевченка не покарали, але зобов’язали повернутись до Петербурга.