У Ваших руках — розповідь про одну зі сторінок життя українців західної Бойківщини за доби тоталітаризму. Устами очевидців розповідається про виселення 1951 р. понад 32 тисяч осіб з гірських теренів тодішньої Дрогобицької області у степи півдня України.
Усні спогади збиралися впродовж 2000 - 2004 років у Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Львівській та Івано-Франківській областях. Під час поїздок вдалося поспілкуватися з понад 400 учасниками згаданих подій. Безпосередньо акція виселення була чітко змальована у спогадах 140 осіб. Вони викладені в концентрованому вигляді в алфавітному порядку за назвами сіл і систематизовані за темами, в яких послідовно висвітлені етапи акції виселення, а також йдеться про адаптацію і збереження пам'яті про етнічну батьківщину. Працюючи над темою, автор передовсім хотіла представити не лише детальну картину виселення і його наслідків, але й погляди селян на те, як вони оцінюють подію, що 55 років тому докорінно змінила їхнє життя. Більшу частину записаних спогадів, що стосуються історії терену та культурної спадщини його мешканців, планується використати в наступних виданнях.
Щодо назв сіл, то подані їхні назви не завжди збігаються з записами у паспорті про місце народження депортованих. Автор свідомо вказує назви, якими послуговуються оповідачі. Річ у тому, що за польських часів топоніми намагалися наблизити до польської мови, а за радянських — до російської або замінити іншими. Однак у пам'яті людей залишилися ті назви сіл, які вони чули від предків. Відродження автентичних назв населених пунктів автор вважає складовим чинником у поновленні історичної справедливості. Таким чином, село Гошівчик (Hosziwczyk) вказано як Гошовець, село Коростенко (Krościenko) — Коросно, село Лип'є (Lipie) — Лип'я, село Шевченково (Lutowiska) — Літовищі, село Хревть (Chrewt) — Хревт. Автор щиро дякує усім старожилам зі згаданих і сусідніх сіл, які допомогли з’ясувати правдиві назви своїх родинних гнізд.
Питання можуть виникати і щодо даних про рік народження опитуваних. Щоб уникнути рабської праці в Німеччині, багато людей за часів німецької окупації видавали себе за молодших. У цьому сприяли греко-католицькі священики, коригуючи дані в метриках. Тому зараз часто трапляється, що роки народження в документах однолітків не збігаються.
Серед інформації, одержаної від оповідачів, трапляється й така, яку сьогодні нелегко узгодити з друкованими джерелами, зважаючи на явну фальсифікацію останніх. Ба навіть більше — історичні спогади щодо певних тем збереглися лише в пам'яті тих, хто пережив ці події. (Наприклад, спогади, як виглядали керівники, котрі першими повідомляли про виселення, свідчать, що кожен з тих, хто приносив «злу новину», мав святковий і урочистий одяг). Зокрема у цьому й полягає цінність спогадів очевидців, що завдяки окремим деталям точніше можна зобразити загальну картину виселення.
У книзі ^фіксовані спогади етнічних поляків — Юзефи Крохмаль, Яна Капраля та Яна Ясляра, а також шести нащадків українсько-польських родин.
Нарешті — про пісні, які співали люди під час виселення і співають донині. Пісня, яку співали виселені з Жолобка, Коросна і Рябого є відомим твором, який виконувала галицька молодь, виселена у Сибір. На перший погляд може видатися дивним, чому в пісні співається про чужий край і про виселення з України. Самі оповідачі пояснюють це тим, що на русифікованій Донеччині в перші роки після виселення вони почувалися так, ніби їх привезли на чужину, а не на українську землю. Варто також врахувати етнічне розмаїття Донеччини, де в окремих селах, куди спрямували бойків у 1951 p., мешкали греки, німці і росіяни.
Авторство слів пісні з Літовищів, за словами вихідців з цього села, належить Антонові Чупілю, який був виселений ще
парубком. На Херсонщині він одружився з місцевою дівчиною Вірою. Помер молодим. Донька Антона Чупіля, Оксана, успадкувала від батька гарний голос і малярський хист; вона бере участь у художній самодіяльності і розмальовує писанки за старими бойківськими традиціями.
Читаючи спогади, варто пам'ятати, що коли оповідачі вживають тут — це означає на сході, в селі, куди виселили, а відповідно вдома або там — на батьківщині, звідки виселили. Без будь-яких граматичних змін залишене й слово рускі , яке оповідачі вживають на означення влади в цілому і окремих представників влади зокрема, а також слова нахально, нахальний на означення характеру виселення.
Читать дальше