pacyfikaciya

Треба зазначити, що ріл.ні німецькі часописі вислали до Галичини чи взагалі до Польщі сноціядьпнх кореспондентів, що якимсь способом ухитрились поза цензурою їв давати редакціям звідомлення про стан справи в нашій вітчині.

Маііже вся преса з і. ю. зо подала вістку про смерть Головінського, одні часописі з ріжними коментарамн. другі лише сухий факт. « Deutsche Taycszeitunu» з 2. 10. зо пише, іцп Головінського застрілили поляки навмисно, спираючись на відомостях і-, Познані від своїх кореспондентів. «Berlin, am Morycu» з 2. 10. ЗО пише, що пояснення вбивства Голові мої.і,щ о зроблено поляками за старим звичаєм, як це було в Росії. Коли чоловік їм був невигідний. то його заарештовували і вбивали, а відтак казали, що він втікав, і його мусіли вбити.

— . Itr r Ihn у Tai/blat /» з 3. ю. пише в статті «Східня Галичина в огні» таке: «Зі Східньоі Галичини приходять трівожні вісти. Здається, що події помалу переходять v. затяжну громадську війну. Раз-у-раз доносять про нові пожежі».... Дальше пишуть про військових польських кольопістів. що. мовляв, при їх помочі, хоче Польща надати Україні польського характеру, про безсилля польської поліції супроти українського руху (і т. д.

-Der Jiinndciilsclic » з ft. lo. зо tui nic у статті: «Мала війна в Східній Галичині» або «Польща нищить українців», таке: «Ті>еба ствердити, що ці махінації, без узгляднити евого часу п рокля мова ного права самовизначення, були зроблені без відома українців. По десятьох літах приходиться ствердити, що Польща не зробила нічого в напрямі виповнення взятих на себе інтернаціональних зобовязань щодо українців. Не переведено в -життя ні автономії, ні не заложено українського університету, сотнями зачиняють українські ніколи, а національним стрем.іінням українців іюблять перешкоди в кожній нариві. Рівночасно з акцією денаціоналізації українців зачато військову кольоні іііцію і тим способом одібрано сотні тисяч гектарів української землі українському селянинові». Далі (іде відома справа з затраченням українських скарг у Союзі Па ролі її і п|ю карні експедиції та про їх чини серед українського населення. ...«Кого це вдпвує. що такі методи викликують лише ненависть? Сьогоднішні польські проводирі, що мають за собою революційну діяльність, повинні собі здавати справу з того, що масу населення в" 7 міліоиів. як це є з українцями в Польщі, не дасться відразу зденаціоналізувати, та шо в тому народі, крім історичної традиції та останньої визвольної боротьби, є свідомість того, чого в нинішні часи має право жадати нація».

— «Frankfurter Zсіїннц* з г>. ю. зо в статті «Г|юмадська війна в Польщі» або «Боротьба Українців проти поліського насильства» пише: «Ніхто з нас не захищає війни. Алеж одповідальному журналістові не можна закривати вісток для гарних очей. Щож це навіть поможе не оголошувати вісток? Чи від того діла не будуть діятись, про які говорять ці донесення? Ось тепер иредкладає нам телеграфіст рано — а це. вже ді-«ті>ся від досить довгого часу — донесення такого змісту: в пресовому інтервго заявляє польський міністер освіти, що в численних українських школах позаводилися протидержавні агітації. Його міністерство прикаже замкнути кожну школу, де проповідується боротьбу проти польської держави або проти польського населення... або таке: на вістку про наближення поліції населення в околицях Львова повтікало в ліси. Ні вістки публікуємо знаючи, що симпатії, які має Польща в світі, тим не збільшаться: навпаки, ці вістки моглиб викликати ненависть і обурення, колнб вони були видумані. На жать, вони правдиві. В Галичині знова вибухла війна між поляками і тамошнім споконвічним населенням українським». Далі подано там коротко нашу історію новіших часів, про закони, які мала Польща видати для українців, і про те. що самі поляки признають, що в Галичині є українська більшість, про українське шкільництво, про просвітну роботу, про економічний стан, про утиски, що їх українці терпіли від віків, і не могли розвинутись, і про урожайність та багаїггоа нашої землі, над якими через де захотіла запанувати Польща. «Були в нас свою часу моменти, коли українським питанням інтересувалися. Впольських книжках ще й нині говориться про те, що Берлін є осідком українського незалежнинького руху. Вдійсности річ мається трошки инакше, ніж де собі уявляхіть у своїх головах польські шовіністи, і коли мя розглядаємо українське питання, то причиною ці>ого є події у Східній Галичині, а Не якісь симпатії чи антипатії проти Польщі».