Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Блакитнуваті проміння місяця здивовано заворушились, забігали і освітили їх напружені обличчя.

Галька зручно вдарила ногою по Тимошевій колодці, збила її, і Тиміш важко впав на лаву горілиць, потягнувши за собою жінку. І вмент обхопив руками її стан, з’єднав свої руки за її спиною, притиснув до себе її повні груди.

Жінка задихувалась. Вона не могла більше пручатись, тільки в’їлась зубами в Тимошеву щоку і здушила її, як лещатами.

Але Тиміш якось одразу витягнувся, притиснув її ще міцніше, здригнувся всім тілом і з довгим стогнанням безсило розчепив свої руки. Галька схопилась, постояла трохи, одсапуючись, потім взяла костура і почала бити ним нерухомого Тимоша.

— Сволоч... чортяка,— гарчала вона і зосереджено била, пильнуючи влучити по голові.

Тиміш затулив лице руками і лежав мовчки, не ворушачись.

Стара баба на хвилину прокинулась і* знову засипаючи, тягучим голосом крізь сон спитала:

— Що... там таке?..

Серпень, р. 1919, Катеринослав

Над столом, густо заставленим смачними напитками і наїдками, нахабно сяла електрика, а за столом сиділи та з церемонними словами й усмішками на устах їли ті страви гості — самі за себе женщини, бо мужчини, повечерявши, пішли до вітальні догравати в карти. До них не пристав тільки малий Костик, що ніяк не міг одірватись від торта і піти подивитись, як великі дяді гуляють у карти.

Розворушені вином товсті й тонкі самиці розмовляли та сміялись. Сама іменинниця, середньої грубизни жінка, штучна від волосся до грудей включно, розповідала:

— І ось, уявіть собі, цей гімназистик шостої класи сьогодні заявляє мені, що закоханий у мене так, що не може ні пити, ні їсти... Каже: «Я вже рік закоханий у вас, тільки не насмілився признатись». Та як вам подобається таке нахабство? Сказати це жінці свого директора, та ще й на перерві між лекціями! Я, звичайно, відказала, що буду прохати чоловіка, аби виключив його з гімназії. Злякався, мабуть, бо зблід, зігнувся та й пішов геть. Але це комічно до нестями!

Вона відкинулась на спинку стільця, притримуючи штучні груди, аби не звихнулись як-небудь, і зареготала:

— Ха-ха-ха!

І всі інші, товсті й тонкі, реготали:

— Ха-ха-ха! Це надзвичайно смішно! Чи гарненький же він? Даремно ви йому так гостро... Це ж оригінально! Ха-ха-ха!

Малий Костик, котрому наперед наказано було мовчати, коли йде розмова між великими, і дозволено сміятись, коли всі сміються, тоненько й собі запищав:

— Хі-хі-хі!

Вересень, р. 1919. Катеринослав

Одного разу, коли піп після літургії поїхав на похорони, дід Яким, церковний сторож, мусив залишити ключі від церкви у сина попа, студента Андрія. А той якраз сидів у своїй кімнаті та читав Марксів «Капітал» 1.

Віддавши ключі, дід присів на стільці трошки спочити, а далі спитав:

— А що то воно за книжка? Грубезна яка... не інакше як Біблія 2.

— Біблія, діду, нова Біблія,— неуважно відповів Андрій, вішаючи ключі на гвіздок.

— Та воно й видно, що нова... ач, палятурки які чистенькі,— гомонів дід.— А он у волості Семен Левадний та ще дехто кажуть, ніби всі студенти безбожники, невіри та ті, як його... соціалісти, чи що... Отже, видимо, брешуть... Виходить, що не так... Сидиш ти отеє, Андрійку, та й читаєш святу книгу... А вони брешуть, туману наводять. Що вигадали — соціалісти, бодай і не згадувати! Завтра ж привселюдно вистрамлю їх... Еге ж... Ану, сину, дай мені її лишень подивитись...

Дід висякався, витер руки об штани і обережно взяв книжку.

— Ось де воно, святе слово, записане... Горечко нам, неписьменним,— не вчитаєш... Ач, яка книжка товста та гарна... скільки в їй того слова божого є... А вони кажуть — соціалісти... Господи, прости і помилуй мене по милості своїй великій...

Дід встав, перехрестився і гучно поцілував Маркса; потім обтер губи, знову перехрестився і забубонів молитву.

Вересень, р. 1919. Катеринослав

Одного дня Петро постановив виявити свій справжній погляд на соціалізм. Треба ж було нарешті піти далі пропагандистських брошур і раз назавжди покінчити з цим складним питанням.

Коли він так постановив, то негайно оббігав усіх знайомих соціалістів, поназбирав безліч тонких і товстих книжок, запакував їх обережно у лантух та й подався на село, щоб зручніш було працювати.