Тому він написав сьогодні й відіслав поштою такого листа (російською, звичайно, мовою):
«Глибокошановна Ірено Степановно!
З незалежних від мене і для мене прикрих та несподіваних обставин я не міг останній час відвідувати Вас і втратив Ваше, таке приємне й дороге для
мене товариство. На щастя, ці обставини вже мину* лись, не лишивши найменшого сліду, і радість моя була б цілковита, якби ви дали мені дозвіл знову Вас бачити.
Я нетерпляче чекатиму Вашої відповіді, від якої залежатиме багато що в моєму житті.
Вам щиро й глибоко відданий Юрій Славенко».
Покінчивши з листом, молодий професор привітав себе за розважливість і пішов на побачення з дівчиною в тому піднесеному настрої, з яким наймит добуває терміну немилої роботи. Сон дівчини видався йому дуже неввічливим. «Я стільки про неї думаю, а вона спокійнісінько тим часом спить»,— казав він сам собі, курячи цигарку.
Нарешті Марта причепурилася і, підійшовши ззаду, ніжно оповила йому шию руками.
— Любий, єдиний, коханий,— шепотіла вона.
Він гладив їй руки, що з’єднались у нього на грудях.
— Коханий, любенький,— шепотіла вона, пригортаючись,— однісінький, милий незабутній Юрчику!
«Яке це все старе!» — подумав біохімік, притискуючись головою до її щоки. Але спитав:
— Чому ми сьогодні спали через цілий день, Марто?
Дівчина сіла йому на коліна.
— Це тому,— сказала вона,— що в мене вранці було тисяча й тисяча неприємностей, і я стомилась, страшенно стомилась...
— Неприємності справді стомлюють,— мовив Славенко.— Зужиття психічної енергії під час хвилювання відбувається надзвичайно інтенсивно і, звичайно, зовсім недоцільне. Чи хвилюватись, чи ні — становища це не змінює, навпаки, заваджає розв’язувати його силами розуму. З цього погляду хвилювання треба визнати за явище хворобливе, якого мусимо так само стерегтися, як, наприклад, застуди.
— Але як не хвилюватись, коли тебе, наприклад, скоротять з посади?
— Хіба тобі це трапилось?
— Сьогодні вранці.
— Ого, це велика неприємність. Що ж ти думаєш робити?
— Що? Як звичайно в такому становищі*, піду на біржу.
Вона говорила про своє скорочення дуже весело, недбайливо, з посмішкою, щоб якнайменше його стурбувати. Але замовчати й цю неприємність їй здавалось неадж-ливим, надто коли він застав її сонну.
— Одначе, ти не дуже журишся,— сказав він.
— Але в мене єсть ти і... досить добра кваліфікація!
— Я навряд чи зможу тобі допомогти,— посміхнувся Славенко.— Кваліфікація — далеко певніша річ.
— Мені не так страшно, як прикро. Розумієш, неприємно, коли тебе вигнали.
— Яка ж причина твого скорочення?
— О, причина тобі сподобається: раціоналізація апарату!
— Ти не помиляєшся, Марто,— сказав біохімік.— Це єдина причина змін у побуті, яку я цілком і беззастережно визнаю. Раціоналізація, в якій би формі вона не виявлялась, є руйнування старих звичок, безглуздих традицій, шкідливих забобонів, що передали нам у спадок минулі, нетямущі покоління. Тобто раціоналізація, широко взята, як загальний процес нормалізації людської праці й людських, найінтимніших навіть відносин, є поступ до вищих життєвих форм, побудованих на принципах розуму, Тисячі консервативних чуттів, цілий отой звір, що сидить і ричить у нас, обурюються, скаженіють від клітки, в яку запроваджує їх розум крок по кроку, день у день, невпинно й систематично. І я щасливий, що живу в ту добу й у тій країні, коли й де розум гостро протиставлено всьому кволому, нікчемному, чуттєвому, чим так щедро обдаровує нас природа. На моє глибоке переконання, поняття раціоналізації, як я її розумію, цілком покриває поняття комунізму. Вони тотожні, це той самий процес, названий з різних поглядів. Звичайно, втратити посаду прикро, але не забувай, що раціоналізація є єдина достойна причина скорочення.
— От я і вдостоїлась,— сказала дівчина.
— Ти в іронічному настрої, Марто.
— В якому ж настрої можна бути, коли тебе зраціо-налізовано?
— В настрої свідомості події,— сказав Славенко, цілуючи її.— Так, як я, Марто,— додав він. Спроби мої розгортаються дедалі більше, вони забирають увесь мій час, і я змушений тобі сказати, що нам доведеться,..
Читать дальше